Педагогічна майстерня

                  Формування переконань про життєву необхідність здорового способу життя у сучасних умовах.

Вчать нас шити і тесати,

Немовляток доглядати,

Рахувати і читати,

Малювати і писати,

Хліб пекти і сад садити,

Кашу, борщ і сталь варити,

Пароплавом кермувати,

Державою керувати…

А скажіть, чи треба вчити,

Як здоровим вік прожити?

        Мабуть, коли б попросили назвати найцінніше в житті, те, що потрібно для щастя, то ми відповіли б по-різному: кожна мама зразу ж подумала б про дитину, хтось згадав родину, рідну землю, найщасливішу мить свого життя, спілкування, квіти, кохання... І кожний по-своєму був би правий. Але не замислюємося над тим, що все це буде тільки тоді, якщо буде здоров’я. Народна мудрість каже:  «Вартість здоров’я знає лише той, хто його втратив».

        Якщо народ про це говорить, то, можливо, не все ми знаємо про здоров’я, ще не розібралися від чого ж  все-таки залежить, не навчилися його берегти.

        Шановні учасники конференції, підніміть, будь ласка, руку, хто:

- зараз почуває себе на сто відсотків здоровим;

- хворіє надзвичайно рідко;

- робить зранку зарядку;

- обливається холодною водою;

- вважає себе здоровим.

       На наше здоров’я впливають такі чинники:

- спадковість – на 20 %;

- рівень медицини – на 10 %;

- екологія – на 20 %;

- спосіб життя – на 50 %.

          - Який висновок можна зробити?

          Ми самі робимо вибір – буде наше здоров’я залежати від нас чи ми дамо згоду на те, щоб хтось інший піклувався про наше здоров’я (наприклад медицина), чи скинемо всі свої проблеми на екологію, спадковість або пустимо все на самоплив. Наше здоров’я – у наших руках і залежить, в першу чергу, від способу життя, який ми ведемо.

           Здоровий спосіб життя – це такий, який зберігає і поліпшує  здоров’я.

           Світова наука розробила цілісний погляд на здоров'я як феномен, що інтегрує принаймні чотири його сфери або складові — фізичну, психічну (розумову), соціальну (суспільну) і духовну. Всі ці складові невід'ємні одна від одної, вони тісно взаємопов'язані і в сукупності визначають стан здоров'я людини. Для зручності вивчення феномена здоров'я наука диференціює поняття фізичного, психічного, соціального і духовного здоров'я.

             Здоров'я — це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб або фізичних вад.

             З позицій викладеного розуміння феномена здоров'я людини походить визначення поняття здорового способу життя: це все в людській діяльності, що стосується збереження і зміцнення здоров'я, все, що сприяє виконанню людиною своїх людських функцій через діяльність з оздоровлення умов життя — праці, відпочинку та побуту.

             Проблема здоров'я та здорового способу життя існувала завжди. Вона ставала все гострішою з кожним новим етапом розвитку науки, культури, цивілізації. Залежно від того, як швидко набирала обертів людська історія, усе більше замислювалася людина над сенсом свого існування на землі, над причинами скороминучості життя, його щасливим перебігом, намагалася його продовжити, забезпечити комфортні умови існування, суспільно-соціальної діяльності.

             Проблема збереження здоров'я має давні традиції в історії розвитку людства. Лише з плинністю часу з'являються все нові й нові фактори, що сприяють руйнації найбільшої цінності людського буття. Добре відомо, що збереження здоров'я в його первинному вигляді практично неможливе (через ряд зовнішніх і внутрішніх чинників та самого фізіологічного процесу старіння людини). На сучасному етапі існування людства на Землі з'явилося безліч нових факторів, які призводять до різнотемпових руйнаційних процесів в організмі людини.

             Так, за даними Міністерства охорони здоров'я України в останні десять років зареєстровано підвищення рівня захворюваності й поширення серед молоді хвороб крові та кровотворних органів, недоброякісних новоутворень, хвороб сечостатевої та кістково-м'язової систем та кровообігу; почастішали ускладнення вагітності, пологів і післяпологового періоду, наявні вроджені вади розвитку. Залишається високим рівень захворювань, що передаються статевим шляхом. Соціально небезпечною проблемою став СНІД (ВІЛ-інфекція): за темпами розвитку цієї епідемії Україна посідає одне з перших місць у світі. Переважна більшість ВІЛ-інфікованих наркомани — особи віком від 15 до 30 років; спостерігається зростання ВІЛ-інфекції серед наркоманів-підлітків і дітей.

Щорічне погіршення психічного здоров'я підлітків, насамперед внаслідок вживання алкогольних напоїв, наркотичних та інших психотропних речовин, відзначається в Україні. Кількість практично здорових випускників шкіл становить 5% - 15%. За таких умов здоров'я школярів має стійку тенденцію до погіршення.

             Я хочу нагадати вам слова Сократа: «Здоров’я – це ще не все, але все без здоров’я – це нічого».

            А народна мудрість стверджує протягом багатьох віків:

- найбільша цінність – це досвід мудрих;

- найбільша слабкість – це ненависть;

- найкраще місце там, де ти живеш;

- найкращий день - сьогодні;

- найбільший гріх – страх;

- найбільша втрата – втрата надії;

- найнебезпечніша людина – брехун;

- найкращий відпочинок – робота;

- найбільший порушник спокою – базіка;

- найбільша потреба – у спілкуванні;

- найбільше багатство – це здоров’я.

                 Будьте здорові!

_________________________________________________________________________________

Амонашвілі Шалва Олександрович (нар. 1931) — грузинський педагог, доктор психологічних наук, професор, академік РАО. Педагог-новатор, розробник педагогіки співробітництва. Автор праць з проблем ролі оцінки у педагогічному процесі, гуманістичного підходу у вихованні. Основні праці: "Навчання”, "Оцінка”, "Відмітка” (1970), "Здрастуйте, діти!” (1983), "Як живете, діти?” (1986), "В школу з шести років” (1986), "Єдність мети "(1987) та ін.

Шалва Амонашвілі - почесний академік багатьох університетів, викладач Мос-ковського педагогічного університету, керівник лабораторії гуманної педагогіки при Московському будинку вчителя, веде семінари з батьками. Він очолює Видавничий дім Шалви Амонашвілі і є автором кількох книжок, перекладених багатьма мовами світу.

Прислухаймось до його клятви: "Я, Амонашвілі Шалва Олександрович, добровільно обравши професію Вчителя і знайшовши в ній своє покликання, усвідомлюючи свою причетність до збереження і розквіту життя на Землі, беру на себе турботу про долю Дитини. Клянусь:

Любити дітей, кожну дитину.

Бути оптимістом за будь-яких обставин.

Зобов'язуюсь турбуватися про олюднення знань, олюднення середовища навколо кожної дитини.

Але це буде потім. А спершу було ось що: волею Всевишнього відчув внутрішню потребу вивчати педагогіку. І тільки гуманну. Тому знову вступив до інституту. Педагогічного, і на всі факультети відразу. В учителі до себе я запросив Ісуса Христа, Будду, Магомета, Соломона і Педагогів - Сухомлинсько-го, Коменського, Ушинського, Корчака... Витоки духовності - в чотирьох світових релігіях - християнстві, ісламі, іудаїзмі, буддизмі".

Зробити світ щасливим без справедливої і доброї школи не можна. А такою її роблять учителі. Мудрець Амонашвілі не повчає, а розмірковує. Не треба розпов-сюджувати навколо дитини погані думки. Думати треба добре про кожну дитину. Наша добра думка - то її захист. Тоді ніяка бридота не пристане до неї. "Моя мислеформа, - каже Шалва Олександрович, - завжди вивищується над темним. А ствердитись дитина має перш за все вдома. Дорослі здебільшого категоричні, зловживають заборонами. І це погано. А тим часом дитина приходить у цей світ не випадково.

Я сприймаю дитину як істоту космічно-земну. Згадаймо, як академік Вернадський постійно підкреслював: "Людина має два походження. - космічна душа і земне тіло. Виходити треба тільки з цього".

"ПОЕТИЧНА ПЕДАГОГІКА" АМОНАШВІЛІ

Амоношвилі Шалва Олександрович, грузинський педагог-новатор, доктор психологічних наук, вчений, працював з діьтми дошкільного і молодшого шкільного віку.

В своїй праці Ш.О. Амонашвілі "Добридень, діти!” автор розповідає про свій досвід навчання шестилітніх дітей в школі, спираючись на свою багатолітню педагогічну практику. Треба зазначити, що на час випуску книги (1983), проблема навчання дітей шестилітнього віку була дуже актуальною, оскільки це було певним новаторством, а тому було необхідно уважно поставитися до цього питання.

Для автора було важливо описати, по-перше, загальний підхід до організації шкільного життя дітей, по-друге, творчу лабораторію педагога.

Однією з перших задач, які постають в книзі, це потрібно чи непотрібно дітям шестирічного віку навчатися в школі: це забирає в них дитинство чи за правильними методиками це розвичає дітей, готуючи їх до першого класу. Амонашвілі вважає, що саме за правильним підбором методів та форм навчання можно розкрити дитину та зробити з неї особистість.

Першою з проблем, які спіткають шестирічну дитину в школі, це перелік правил шкільної поведінки. Амонашвілі зазначає, що кожний учень має сам, спілкуючись з однолітками, встановлювати характер відносин, правил своєї поведінки в суспільстві. Під "сам”, автор має на увазі, організований ним процес виховання, який приведе до виникнення у дитини самостійних етичних висновків.

Педагог має чітко підходити до питання організації перерв між уроками. Вони мають бути організовані таким чином, щоб пустощі дітей не заборонялися, а були скеровані в тому напрямку, який буде розвивати дитину. В своєму експеременталь-ному класі автор повісив дошку для малювання крейдою, а також папір для розмалювання олівцями. Був використаний магнітофон для того, щоб діти могли вчитися розпізнавати музичні твори, а також надади вихід своїй енергії, танцюючи під цю музику, тощо.

Що стосується певних предметів, наприклад рідної мови, російської мови(на той час теж рідною), математики, то автор подає свій досвід як можна навчити дітей правильно розуміти завдання предметів, використовувати наглядні матеріали, допомогати один одному, доводити свою точку зору, та поважати право кожного учня виказкати власну. Амонашвілі зупиняється на тому, що необхідно педагогу завжди слідкувати за своїми питаннями, оскільки вони сприймаються дітьми не зовсім так як те здається вчителю. Автор розповідає про його методи подолання феномену Піаже, яке досить розповсюджене у дітей, тобто коли, діти плутають кількість речей з ії розміром .

Звертаючи увагу на ігри, які необхідно використовувати у роботі з шестирічними дітьми, автор говорить про те, що "педагогічними можна вважати ігри, які підвищують дітей – всіх разом і кожного зокрема до рівня його престижу, ті ж ігри, які можуть принизити дитину навіть трохи, є непедагогічними, і їх не можна проводити на уроках ”.

За Амонашвілі, дітям необхідно пропонувати такі справи, за які вони можуть братися не колись, а зараз же, і перші кроки мають приводити їх до перших успіхів, а не невдач.

Узагальнюючи свою роботу, автор виділяє по 10 питань, на які він категорично відповідає "так” чи "ні”.

Питання, на які дається відповідь "ні!”:

Чи можна використовувати в підготовчому класі досвід роботи з І класом без змін?

Чи можна заставляти дитину одразу виконувати накази та розпорядження вчителя?

Чи можна дітям ставити оцінки?

Чи можна давати дітям обов'язкові домашні завдання?

Чи можна говорити в класі хто з дітей вчиться краще?

Чи можна вимагати від дітей, щоб вони сиділи на уроках "не рухаючись”?

Чи потрібно забирати в дитини іграшки, які вона принесла до школи?

Чи можна залишати дітей на другий рік?

Чи можна вимагати дітей приходити в шкільній формі з портфелями?

Чи можна приймати в підготовчий клас дітей, яким до 6 років залишається 2-3 місяці?

Питання з відповіддю "так!”:

Чи потрібна спеціальна методика для викладання в підготовчому класі?

Чи можна використовувати тут досвід виховної роботи з старшими дошкільнятами з дитячих садків?

Чи потрібно заохочувати дітей, щоб вони йшли попереду вчителя у вивченні матеріалу?

Чи може педагог спеціально робити помилки, щоб діти знаходили та виправляли їх?

Чи потребує педагог бути артистичним в роботі з дітьми?

Чи можна давати дітям різні завдання на їх вільний вибір?

Чи потрібно посилювати самостійну роботу дітей?

Чи потрібно давати батькам характеристики дітей та готувати для них пакети з роботами дитини?

Чи потрібно, щоб діти оцінювали урок?

Чи потрібно проводити відкриті уроки для батьків?

Перелік цих питаннь систематизує досвід та уявлення Ш. Амонашвілі про виховання та навчання дітей шестирічного віку в підготовчих класах школи.

До школи в шість років

Шестирічні діти - особливий народ у країні дитинства. Тому нам, їхнім учителям і вихователям, необхідно, по-перше, знати, які через це можуть виникнути проблеми; по-друге, працювати з ними потрібно інакше, до кінця усвідомлюючи, що за партами сидять інші діти, а не такі самі або майже такі, як семирічні; по-третє, визначити свою педагогічну позицію й обумовлені нею форми та методи навчання, виховання і, що найголовніше, спілкування з шестирічними.

Які ж індивідуальні якості повинні мати ми, вчителі шестирічних дітей? Зупи-нюсь на тих, що, на мою-думку, є найважливішими.

По-перше, ми повинні бути людьми доброї душі й любити дітей такими, якими вони є. Потрібно однаково любити і пустуна, і слухняного, і кмітливого, і тугодума, і лінивого, і старанного. І ще потрібно, щоб нашу доброту душі ми ділили порівну між своїми вихованцями, проте в тих фор-мах, які будуть необхідними в кожному конкретному випадку. Доброта і любов до дітей повинні бути не тільки станом, що внутрішньо переживається, а й провідним мотивом, стимулом нашої педагогічної діяльності, спілкування з дитиною або з усім класом.

Доброта й любов до дітей не дозволять нам грубо поводитися з ними, ображати їхні самолюбство і гідність, кричати на них і залякувати, не помічати прикростей і не радіти успіхам кожного з них, не приходити їм на допомогу негайно, виявляти недовіру. Педагог доброї душі, який усім серцем любить дитину, частіше посміхається, рідко хмуриться, він живе справжнім педагогічним життям і тим самим знаходить своє професійне щастя.

По-друге, ми повинні вміти розуміти дітей. Дитина маленька, але діла й турботи у неї великі. Не будемо ж вважати, що ми робимо більш важливу справу, навчаючи дітей різних наук, аніж діти, які граються до самозабуття! Якщо дитина загубила свого олов'яного солдатика і через це плаче, то вона переживає не меншу прикрість, ніж ми, коли губимо яку-небудь улюблену й необхідну річ. Діти живуть щохвилинно, щогодинно, щоденно, живуть без перепочинку, і педагогічна формула, що ми готуємо їх до життя, для них не має ніякого значення. І якщо ми дійсно хочемо виростити наших дітей справжніми людьми, то зовсім не обов'язково уповільнювати їхнє сьогоднішнє дитяче життя й примушувати з усією серйозністю думати про своє майбутнє. Розуміти дітей - означає стати на їхню позицію, шанувати їхні почуття, ставитися до їхніх турбот і справ як до серйозних (вони і є такими) й рахуватися з ними. До цих турбот і справ слід виявляти не поблажливість, а повагу, зацікавленість, ділове ставлення. Розуміти дітей - означає не підкорити їх нашій владі, а, спираючись на їхнє сьогоднішнє життя, плекати паростки їхнього завтрашнього життя. Розуміючи порухи душі й сердечніпереживання дитини, її почуття, прагнення і входячи в життя дітей як своя, близька людина, педагог зуміє зайнятися глибинним вихованням, коли сама дитина стає йогосоратником у своєму ж вихованні. Розуміти дітей - означає оволодіти щонайвищою майстерністю виховання маленької людини.

По-третє, нам необхідно бути оптимістами. Ми повинні, зобов'язані вірити в свою педагогіку, в силу виховання, в його здатність перетворювати. Трапляється, що дехто з педагогів опускає руки перед непокірливою вдачею деяких дітей ("Нічого не можу з ним вдіяти!"), втрачає віру в здібності дитини з тимчасовою затримкою в розумовому розвитку ("З нього нічого, не вийде!"). Песимізм у вихованні й навчанні рівнозначний тому, щоб живцем поховати можливе радісне майбутнє дитини; тільки наш оптимізм надихає дитину, будить сили, які до часу сплять в ньому. Мова, зрозуміло, йде не про філантропічний оптимізм, коли, склавши руки, педагог з надією очікує: ось дитина порозумнішає, виявить здатність розмірковувати, і тоді можна зайнятися її вихованням, узятися до розвитку її свідомості. Мова йде про діяльний оптимізм, коли педагог глибоко вникає в індивідуальність, внутрішній світ дитини і в залежності від цього шукає методичні шляхи його перетворення-виховання, навчання й розвитку. Діяльний оптимізм вимагає від педагога постійної творчості, невпинного пошуку.

По-четверте, ми повинні уособлювати людину майбутнього, людину нового складу. Такою людиною нас зробить комуністична переконаність, висока громадянськість, відданість загальній справі, глибоке усвідомлення нашого виняткового обов'язку перед народом, партією, державою, перед дітьми, перед майбутнім людства. Кожний з нас - творець долі кількох сотень дітей, у наших класах, немов у кузні, виковується щастя наших вихованців. На свій педагогічний труд ми повинні дивитися через призму подальшого зміцнення могутності нашої Батьківщини, розквіту нашого суспільства. Ми маємо полонити всім: і посмішкою, і вимогливістю, і стриманістю, і скромністю, і одягом, і знаннями, і чуйністю, 1 відвертістю, і інтелігентністю, і товариськістю, і любов'ю до життя. Нам має бути притаманне все найкраще, що людям подобається в людині.

Навчаючи й виховуючи, вчитель прилучає дітей до матеріальних і духовних цінностей минулих і сучасних поколінь. Але як це прилучення відбувається? Учитель - посередник між дитиною і названими цінностями, тільки через нього діти пізнають дійсність, пізнають людей. І це "через" означає, що різні цінності, знання, морально-етичні норми не доходять до дітей у стерилізованому вигляді, а несуть у собі індивідуальні риси вчителя, його оцінки, його ставлення, його світогляд. Гуманний педагог, прилучаючи дітей до знань, одночасно передає їм свій характер, стає перед ними як взірець людяності. Для дитини знання не існують без вчителя. І якщо малюк полюбить свого вчителя, то, без сумніву, приохотиться до знань. Якщо ж він недолюблює вчителя, боїться його, не бачить в ньому свого друга, то нав-чання втрачає для нього будь-яку цінність. Завоювати любов дітей - найнагальніша турбота першого (і кожного наступного) вчителя, бо тільки через любов до свого вчителя дитина входить у світ знань і опановує моральні цінності суспільства. Методи, прийоми, способи, форми навчання і виховання, пройшовши через душу педагога, зігріту любов'ю до дітей і сповнену почуттям гуманності, стають витонченими, гнучкими, цілеспрямованими і тому ефективними. Не можна говорити про ефективні методи виховання і навчання, якщо невідомо головне: що за людина педагог, який буде використовувати ці методи, яка в нього душа і яке серце.

Діти від народження несуть добрі наміри - це великий закон, переконаний Амонашвілі. Завдання батьків і вчителів - підготувати дитя до складнощів життя. І першу формулу освіти: "Ти все можеш!" дитина має почути з уст матері чи батька. Дитині не потрібні заборони, вони навіть шкідливі. Вилучіть усі слова-заперечення. Той, хто заперечує, - бідний. Той, хто стверджує, - багатий.

Запам'ятаймо: свідомість дітей живе з першої години. І ще, діти не жорстокі, поки не побачать першу жорстоку дію, саме вона відкриває потік темного хаосу в душу. І тільки деякі з дітей готові самостійно протистояти пітьмі. Після трьох років організм дитини повністю готовий до сприйняття багато чого, та після семи років уже багато чого загублено. Найгірше домашнє помешкання не образить почуття дітей. Але зламає дитину атмосфера, що панує тут, весь домашній уклад.

Звичайно, є ситуації, за яких заборони для дитини просто необхідні. Але так буває не часто. Педагоги за покликанням знають: не можна вибудовувати справжню педагогіку, заперечуючи право дитини на пустощі. Яка це нудьга для педагога - працювати з дітьми, що мають високу свідомість і поведінку, збагачену життєвим досвідом дорослих!

Чому дорослі схильні бачити в пустощах мало не злочин? Проти бешкетників не треба повставати. Найчастіше це не просто розумні, а ще й дотепні діти. Свої здібності вони застосовують у найрізноманітніших умовах, навіть у нестандартних, ведучи за собою інших. І треба ту силу вміло використовувати. Ці життєрадісні пустуни особливо допомагають дітям малорухливим, мовчазним. Будучи занадто активними, вони бачать смішне у найсерйознішому. Отже, дарують сміх не тільки собі, а й тим, хто відчуває гумор. Вчать безпорадних і непутящих виходити з критичних ситуацій. Вони незлобливі, компанійські, свою витівку творять у товаристві тих, хто заслуговує бути учасником їхніх "бешкетів". Для них це свято пустощів. Але так вони утверджують своє "Я", формують свою індивідуальність. Учителеві треба переглянути стосунки з такими дітьми. Адже "зайва" життєва сила завжди краще, ніж коли її бракує. Багатьох із видатних учених-винахідників у дитинстві називали шибениками.

Нестандартним є і ставлення Амонашвілі до оцінки. Вона спершу виникла в середньовічних школах Німеччини. До цього для покарання дітей в усіх країнах використовували різки. Оцінка мала розмежовувати учнів за здібностями і знаннями. А потім вона легко увійшла в практику шкіл різних країн. Ніби й непоганий винахід, бо оцінки були спрямовані ще й проти тілесного покарання дітей у схоластичній школі.

Але чи варто все-таки виражати успіх учнів цифрами? Над цим не раз замислю-вався великий гуманіст Сухомлинський. Сьогодні практично неможливо послабити зосереджену в оцінці владу, що проявляється в імперативній, наказовій, авторитарній спрямованості.

"У моїй практиці, розповідає Амонашвілі, - був такий випадок. Учениця, одержавши зошит, звертається до мене: "Учителю Шалва! Не буду більше вчити математику, ти зіпсував мені красивий зошит". І гірко заплакала. Відтоді я не користуюся червоним кольором - він залякує дитину. Користуюся зеленим. Отже, і діти нас вчать. А оцінки пізніше скасував на користь змістовних словесних суджень.

Досі пам'ятаю і очі одного худенького хлопчика. Я відібрав у нього зошит через те, що він підглядав до товариша, порівнюючи його результати зі своїми. Але той, кого я завжди хвалив як зразкового учня, закривав долонею свій зошит - не давав підглядати. Отже, той худенький заважав працювати зразковому. І я відібрав зошит і звелів сидіти сумирно. Хлоп'я глянуло на мене очима гніву й ненависті. А потім гірко розплакалося. Контрольна зірвалась. І я відчув свою помилку. Очі й ридання дитини мені говорили: "Учителю! Так не можна поводитись, я ж не Робінзон на якомусь безлюдному острові. Дай мені бути завжди таким. І дай ще такого, хто поруч зі мною виховуватиме у собі доброту й турботу, вміння допомагати". Після цього виховання ізольованої самостійності стало для мене антипедагогічним, неприйнятним назавжди. Мені шкода дітей, яким замість того, щоб подати руку допомоги, влаштовуємо пастку.

Ще один приклад. Моя учениця Майя, розумниця, постійно демонструє вміння працювати самостійно. У Лели, що сидить поруч, якісь труднощі. "Не дивись у мій зошит!" І Майя сідає спиною до подруги. Вона мовчить, коли Лела, відповідаючи на мої запитання, іноді може спіткнутися. °й неважко нагадати Лелі початок віршика, розв'язок задачі - вона все знає. Але мовчить, зуби стиснула. Або безжалісно тягне руку, нетерпляче махає нею: "Шалва-учителю! Я скажу, я знаю, я...!" Так, самостійність має цінуватися, і її треба розвивати. Але й гартувати у вогні моральності, спрямовувати дітей на солідарність, на взаємну допомогу. Навіщо нам такі "чисті" знання без пристрасті творити ними добро для людей? Треба ділитися з іншими, приносити полегшення людям, у яких є труднощі."

Шалва Олександрович розмірковує про педагога як про людину з майбутнього. Кожен шкільний день він планує як радісну сторінку свого життя і життя дітей. Шкільне життя має бути саме радісним.

Школа постійно мала б усміхатися, адже вона життя тримає. Усмішка школи - це її вчитель. Усмішка вчителя - його серце. Усмішка - це знак якості, поліпшення нашого буття. Скажуть: але ж не можна примусити вчителя усміхатися учням. - Відповідаю, - каже Амонашвілі, - а хто змушував його бути вчителем? Мудрість у тому, щоб наставник серцем відчував: кому, коли і якою усмішкою усміхнутися, щоб енергію віддати. Яка роль директора в гуманній школі - то окрема тема.

Директор щоранку неодмінно має зустрічати вчителів з усмішкою. Так він вносить спокій - попереду у вчителів робота з сотнею чи двома сотнями учнів. Директор має сьогодні сказати ось цим двом вчителькам: "Мій колега, директор з іншої школи, заздрить, що ви працюєте в нашій школі. Я й сам собі заздрю". Іншому: "Є такі схвальні відгуки про ваші уроки у старшокласників, вітаю". Третій: "Батьки в захопленні від вашої ерудиції і такту". Четвертому: "А чи не хотіли б ви продемонст-рувати фрагменти батьківських зборів на педраді, про них досі говорять?". Іншому вчителю - міцно потиснути руку і побажати успіху. Оптимістичні оцінки директор має давати кожному час від часу, особливо перед початком робочого дня. Коли ось такі вчителі і такий директор працюють у школі, тоді учні ніколи не побачать там злого обличчя, не почують страшного, мов грім, голосу. Тоді діти і у велике життя прийдуть добрими.

У жовтні минулого року в Києві проходив Перший всеукраїнський конгрес психологів. Він був першим і на теренах країн СНД. Виступаючи на конгресі, академік Амонашвілі наголосив:

- Я, грузин за походженням, ваш гість, низько схиляю голову перед вашою країною. Людство знає дев'ять-десять імен великих педагогів-гуманістів, з них чотири-п'ять дала Україна.

Познайомившись із програмою конгресу, я зрадів, що багато часу відведено темі "Психологія і духовність". Гуманістична педагогіка, гуманістична психологія - це ж розвиток духу людського. Якщо дитина розвинена, вона буде моральною. Раціональна ж логіка, без серця (що спостерігаємо зараз), - руйнівна. Негативні думки (не тільки слова) - руйнівні. Читаймо М. Бердяєва, В. Вернадського, О. Лосєва. Духовним можна назвати те суспільство, в якому буде мінімальна кількість озлоблених людей. Духовність - це здатність людини досягати своїх цілей у житті без пригнічувальних обмежень.

Гуманна педагогіка – це велика мудрість, у якій стверджується педагогіка світла. Гуманна педагогіка – це та, яка може наблизити дитину до пізнання самих себе. Обов’язок вчителя– дати радість пізнання. Учитель – творець, який дозволяє дитині відкрити самого себе. Він віддається безкорисливо, щоб продовжити Учитель – носій Світла. Народна мудрість говорить, що у справжнього вчителя уроки не для дітей, а з дітьми. Це вони, справжні вчителі, доторкаючись душі маленької людини, намагаються не поранити, не образити, обережно виростити, допомогти реалізувати себе у житті, ввійти у нього якомога чеснішими, добрішими, впевненішими.

Гуманна педагогіка визначає характер вчителя у трьох якостях: доброта, щирість, відданість. себе у своїх вихованцях, дати їм крила для польоту у життя.

У своїх працях з педагогіки, особливо в останніх «Без серця, що зрозумієм», «Посмішка моя, де ти?», «Чому не прожити нам життя героями духу», «Істина школи» Ш.О.Амонашвілі стверджує, що гуманно-особистісна педагогіка заснована на класичній формулі: дитина не тільки готується до життя, але вже живе...

Сутність – турбота про долю Кожної дитини, про долю людства. Ми, вчителі, відповідаємо за дітей перед совістю і суспільством.

В основі гуманної педагогіки тези: «Вищий духовний світ – це реальність. Душа кожної людини безсмертна і спрямована до вдосконалення. Земне життя – це лише відрізок шляху вдосконалення. Звідси і принцип, який є стрижнем освітнього процесу в школі Життя: розвивати і виховувати в дитині життя за допомогою самого життя.

Гуманна педагогіка побудована на класичній педагогіці Коменського, Песталоцці, Руссо, Пирогова, Ушинського, Макаренка, Сухомлинського та ін.

Творець і класик педагогіки Я.А.Коменський сказав, що педагогіка – універсальне мистецтво вчити всіх і всьому. А класик педагогіки К.Д.Ушинський, що педаогіка не є наукою, вона – найвище мистецтво, яке знає людство.

Педагогіка – це сфера Духу, Мудрості, Досвіду, Мистецтва, Науки.

Ш.О.Амонашвілі говорить, що це не педагогіка, яка ні слова не говорить про почуття, про любов, про серце, не хоче бути найвищим мистецтвом самого життя.

Педагогіка стоїть вище всіх наук і творить рівень життя.

Частиною гуманної педагогіки є «посмішка».

Посмішка вчителя має бути особливою. Вона живе в серці, і для кожної дитини особлива тільки для неї. Щира, добра, тепла, світла, спокійна, йде від серця і пронизана любов’ю.

Посмішка – прояв життя, і яка це буде шкода, якщо вона не викличе посмішку.

Усміхається Космос – Вічністю.

Усміхається Небо – Зірками і Веселкою.

Усміхається Сонце – Променями і Світлом.

Усміхається Земля – Життям великим.

Усміхається Христос – Благословенням.

Усміхається поле – квітами.

Усміхається людина – вірою.

Усміхається дитина – сьогоднішнім і минулим.

Хто усміхається – той живе.

Потрібно, щоб усміхалася школа.

Усмішка школи – вчитель.

Усмішка вчителя – його серце.

За педагогічною симфонією «Усмішка моя, де ти?» ми провели «Спрощене судове рішення», де відстояли ідею гуманної педагогіки в школі. Брали участь у цій інтерактивній грі вчителі району, школи, батьки.

В цьому багатогранному філософському творі є дуже цінні поради всім нам, цікаві дослідження, в яких описано, звідки прийшли посмішки, про світлих Ангелів, цікаві легенди, вислови про гуманну педагогіку і т.д.

Ось, наприклад, три принципи гуманної педагогіки:

– Одухотворення середовища навколо дитини;

– Утвердження у дитині її особистості;

– Вияв творчого терпіння, допомагаючи дитині у самопізнанні.

Крім принципів, визначає Ш.О.Амонашвілі, три закони гуманної педагогіки:

– Любити кожну дитину;

– Розуміти і приймати її такою, якою вона є;

– Озброїтись оптимізмом у ставленні до будь-якої дитини.

Гуманна педагогіка заснована на Вірі. А звідси і три заповіді педагогіки:

– Віра у безмежність дитини;

– Віра в свою іскру Божу;

– Віра у силу гуманної педагогіки.

Гуманний вчитель перетворює кожну зустріч з дитиною на радість відкриття світу і себе. Дуже важлива атмосфера радості та любові на уроках.

Зрозуміти багатогранний світ гуманної педагогіки під силу кожному, хто цього з вчителів забажає, іти до істини Добра і Краси.

Педагогічні твори Ш.О.Амонашвілі – це науковий пошук шляхів організації радісного, захоплюючого життя в школі.

Всупереч існуючій педагогіці, практиці, педагог звертається до педагогіки серця, розмірковує про добро і зло, біль і радість, совість і безсердечність і т.д.

У школі має бути вчитель, в якого можна черпати знання, як воду з криниці, який вміє дослідити душу дитини і серцем дійти висновку: добро має панувати у школі і ніякої байдужості.

Ш.О.Амонашвілі не доказує нам, а розповідає про те, яке шкільне життя можна запропонувати дітям, виховати не просто учня, а Людину.

Амонашвілі Шалва Олександрович (народився 8 березня 1931р., В м. Тбілісі,Грузія). Грузинський педагог і психолог, доктор психологічних наук (1973), професор. (1980) керівник центру гуманної педагогіки та лабораторії гуманної педагогіки при МДПУ, науковий керівник експериментальних шкіл в Москві, Петербурзі, Тюмені, Нижньовартовськ, Сургуті та інших містах. Член-кореспондент АПН СРСР з 23 травня 1985 р., дійсний член АПН СРСР з 27 січня 1989р.,

почесний член РАО з 21 березня 1993р.,

дійсний член РАО з 30 травня 2001 p. Складається у Відділенні психології та вікової фізіології.

Після закінчення Тбіліського ун-ту (1955) працював в НДІ педагогіки МП Груз. РСР (в 1983-91 - директор), з 1987 - ген. директор експер. науково-пед. виробництв, об'єднання MHO Грузії.

З 1964 керує експериментом за визначенням нового змісту, форм і методів поч. навчання, в т. ч. навчання дітей з 6 років в умовах школи. Сис-тема виховання і навчання А. - "педагогіка цілісного життя дітей і дорослих" - будується на засадах гуманності і віри в дитину, на основі виховання творчістю і співпраці педагогів з дітьми. Завдання школи - спираючись на всю повноту дит. життя, надати їй культурні форми саморозвитку, перетво-рити шк. заняття в "уроки щастя життя", пізнання, спілкування, дорослішання.

Ш.А. Амонашвілі закінчив сходознавчі факультет Тбіліського університету. У 60 - 70-х роках очолив масовий експеримент у школах Грузії, що мав широкий відгук у всьому світі в силу обгрунтування нового науково-го напрямку, який отримав популярність під назвою "Гуманно-особистісний підхід до дітей в освітньому процесі". Його система «Школа життя» реко-мендована Міністерством освіти РФ для застосування на практиці. Принципи гуманної педагогіки, що розробляються Шалви Олександровича Амонашвілі, зрозумілі і близькі всім творчо працюючим педагогам, які хочуть позбутися в своїй роботі від рутини і шаблонів авторитарної педагогіки.

Публікації:

Основи формування навичок письма та розвитку письм. мови в поч. кла-сах, Тб., 1970;

Навчання. Оцінка. Відмітка, М., 1980;

Добрий день, діти!, М., 1983;

До школи - з шести років, М., 1986;

Як живете, діти?, М., 1986;

Єдність мети, М., 1987;

Особистісно-гуманна основа педагогічного процесу, Мінськ, 1990.

«Педагогічна симфонія», «Школа життя», «Творення людини» та ін Творець і керівник Видавничого дому Шалви Амонашвілі спільно з академіком, членом-кореспондентом РАО Д.Д. Зуєвим видає 100 - томну «Антологію гуманної педагогіки».

Встановлення гуманних відносин у процесі навчання.

Навчально-пізнавальна діяльність школяра стимулюється не тільки за допомогою цікавого навчального матеріалу і різноманітних методів його піднесення, а й характером відносин, які затверджує Педагог в процесі нав-чання. В атмосфері любові, доброти, довіри, співпереживання, поваги шко-ляр охоче і легко приймає навчально-пізнавальну задачу. Школяр, бачачи, як цінується його гідність, самостійна думка, творчий пошук, починає прагнути до вирішення більш складних навчальних та пізнаваючих завдань.

Управління навчанням і всієї шкільним життям дітей з позиції їх інтересів.

Зміст навчання і виховання, тобто база для організації шкільного життя дітей, визначається в основному незалежно від їх особистісних інтересів і потрібностей. Психолого-дидактична задача полягає в тому, щоб учні прий-няли цей зміст, зацікавилися ним, захопилися навчально-пізнавальною діяльністю. У такому випадку буде усунена можливість виникнення небажа-них конфліктів, які, можуть виявитися (і зазвичай проявляються) в різних формах. Одночасно зникне необхідність у системах авторитарних педагогічних заходів, направлених на усунення цих заважають нормальному функціонуванню навчально-виховного процесу конфліктів і суперечностей, на примус школяра виконувати свій обов'язок, на відновлення порядку і т. д.

Підняти школяра до педагогічно організованого середовища, яка вима-гатиме від нього активності навмисно запланованого змісту, можливо, на думку Ш. Амонашвілі, шляхом максимального врахування розвиваючих ся та трудящих потреб і потенціалу особистості дитини, що намагається бути самостійною і незалежною, шляхом спеціальних форм і способів управління навчальним та виховним процесом, що допомагають дитині усвідомити себе як особистість і направляють його на саморозвиток свого внутрішнього світу. Школяр постійно повинен відчувати, що з ним рахуються, враховують його думку, довіряють, радяться. Одночасно з отриманням навчання, у зв'язку з яким організується така виховне середовище , повинна створювати умови, для того щоб забезпечити школяреві можливість самовираження , да-вати поради, будувати припущення, вибирати найкращі рішення виходу з різни ситуацій.

У навчанні, управлінні шкільним життям, учнів з їх же позиції здійснюється методичними прийомами, які ставлять учнів у ситуації вільного вибору і самостійного прийняття рішень. Ш.А. Амонашвілі наводить такі приклади:

• учням пропонується самим вибрати собі домашнє завдання за будь-якого предмета або групи предметів. У таких випадках зви-чайно педагог звертається до них у наступній формі: «Домашнє завдання сьогодні я вам не дам. Якщо хто хоче, сам поставить собі завдання, а завтра покаже нам ». На другий же день педагог зацікавлено з'ясовує, хто яке завдання виконував і чому, схвалює старанність дітей і т. п.

• Дітям пропонується придумати тему, на якій вони будуть писати в класі твір. Запропоновані теми записуються на дошці, і весь клас вибирає 3-5 з них, потім по них пишуть маленькі твори, оповідання і казки. Інший варіант цього засобу виховання : педа-гог сам дає кілька формулювань тим на вибір і роз'яснює, що учні, якщо захочуть, можуть придумати свою тему для твору.

«Пропоную вам два вірші про весну різних авторів, - звертається педа-гог до учнів .- Давайте оберемо, яке з них вивчити напам'ять» Учитель читає обидва вірша, учні обговорюють їх. Зазвичай для заучування частина дітей вибирають один вірш, а частина - інше і пояснюють свій вибір.

«За встановленим плану на вивчення цієї теми ми повинні витратити п'ять уроків, - говорить вчитель .- Може бути, ми з вами спробуємо вивчити її, при тому ґрунтовно, за чотири уроки? Тоді у нас в запасі залишиться ще один урок. А раніше ми зекономили шість уроків. Наприкінці року ми всі ра-зом подумаємо, вивченню якого матеріалу ми присвятимо час, що залишився ». Зазвичай учні охоче приймають таку пропозицію педагога, а в кінці нав-чального року за рахунок зекономлених таким чином 6-7 уроків влаштову-ються навчально-пізнавальні «конференції», готуються доповіді, проводять-ся конкурси, ранки і т. д.

Запропоновані в таких колегіальних формах навчально-пізнавальні зав-дання учнями приймаються легко, охоче, вони стають особистісно-значимими для дітей, сприяючи тим самим їх активному, зацікавленому участі у виконанні педагогічно запланованих цілей.

Ш. А. Амонашвілі вважав, що потрібно постійно проявляти віру в можливості і перспективи кожного школяра. Педагог повинен дійсно вірити в можливості кожної дитини і будь-які відхилення в його розвитку розгляда-ти в першу чергу як результат недиференційованого методичного підходу до нього. Сприймати природні невдачі школяра як його нездатність і реагувати на це осудливо, нехай навіть з глибоким співчуттям, але без орієнтування на їх обов'язкове вирішення в майбутньому не гуманно по відношенню до особистості дитини.

Як реально слід висловлювати переконаність в можливості та перспек-тиви школяра і вселяти в нього віру в свої сили? Важливо постійно вселяти класу в цілому і кожному школяреві окремо, що всі вони здатні і можуть по-долати труднощі навчання. Перед колективним рішенням нової навчально-пізнавальної задачі, поясненням нового складного навчального матеріалу потрібно обов'язково попередити школярів про можливість (майбутніх) труднощі і виразити надію, що всі вони зможуть їх подолати, одночасно по-яснити, як діяти, на що особливо звернути увагу, як впоратися з виниклими труднощами і т. д. У процесі індивідуальної роботи Ш. А. Амонашвілі підходить то до одного, то до другого учня, особливо до тих, які потребують допомоги, дає поради, тихо підбадьорюючи: «Так, я так і думав: звичайно, ти можеш! »,« По-моєму, тобі не потрібна моя допомога, ти й сам прекрасно справляєшся! »,« Це завдання я приготував спеціально для тебе, вона трохи складніше попередньої ... Виявляється, який ти у нас здатний! »,« Ця робота не буде для тебе складною, ти виконуєш куди складніші! » і т. д. Іноді можна роздати учням пакети з індивідуальними завданнями (на кожному написав ім'я та прізвище школяра) і сказати: «Я для кожного з вас приготував різноманітні завдання. Вони складні, деякі навіть дуже. Але, знаючи вашу завзятість і здібності, сподіваюся, що ви впораєтеся з ними. Для виконання цих завдань даю вам неділю! »Посилання педагога на сили й можливості школярів, виражена так переконано, сприяє мобілізації їх прагнення і завзятості виправдати надії учителя і виконати завдання.

Величезний позитивний вплив на школярів викликає дружнє, оптимістичне ставлення педагога до їх навчальним успіхам і неуспіху. Вчи-тель повинен радіти кожному їхньому успіху, висловлюючи гордість за свій клас, за свого учня. Припустимо, учні впоралися зі складною математичною задачею або написали цікаві твори на вільну тему. Після перегляду робіт учнів (на другий день, на будь-якому першому ж уроці) вчитель, увійшовши до класу, підходить та каже: «Хлопці, я хочу всіх вас привітати за радість, яку ви мені доставили ... Знаєте, ваші роботи переглядали вчителі в нашій учительській ... І вони здивувалися: «Невже ваші малюки здатні на таке?» Я був упевнений, що всі ви у мене здібні, але такого успіху не очікував! »Свою щиру радість педагог висловлюючи і щодо окремих школярів у навчанні .

Позитивний вираз педагогом своїх прикрощів через невдачу школяра знову-таки має ґрунтуватися на вірі в його майбутні успіхи. Воно повинно носити форму співчуття, в якому одна тимчасова закладена думка про те, що педагог відчув його біду як свою і готовий прийти йому на допомогу. Не слід перебільшувати невдачі школяра і надавати їм особистісного характеру, соромити перед товаришами, викликати батьків, інформувати їх про невдачі дитини і волати до їхньої допомоги. Хоча все це може розглядатися як турбо-та про дитину, однак така «турбота», сприяє відчуженню дитину від самого педагога, товаришів і близьких.

   БЕЗ СЕРДЦА ЧТО ПОЙМЕШЬ?

Спор Сердца и рассудка

Сердце – Центр организма.

А голова?

Сердце – престол сознания.

А мозг?

Сердце – хранитель Мудрости.

А рассудок?

Зорко только Сердце.

А глаза?

Слушать нужно Сердцем.

А уши?

Мощь Сердца всемогуща.

А мышцы?

Сердце может знать смысл событий дальних.

Без электронной связи?

Сердце может летать.

Без летательных аппаратов?

Сердце может приблизить космические дали.

Без телескопа?

Сердце может видеть мельчайшие частицы.

Без микроскопа?

Сердце может решать.

Без логики?

«Спор Сердца и рассудка является печальною страницею человечества».

                                                                             ***

Разум ищет оправдания, а Сердце – справедливости

Разум ищет оправдание.

А разум Сердца следует справедливости.

Разум ищет лишь выгоду.

Но разум Сердца утверждает бескорыстное благо.

Разум почитает здравый смысл.

А разум Сердца руководствуется чувствознанием.

Разум любит трубить.

Но разум Сердца творит в молчании.

Разум – как хозяйка, которая после шумной стирки вывешивает бельё на всеобщее обозрение.

Разум Сердца, как жнец, который после долгого труда собирает урожай в житницу.

Разум – как блудный сын.

Разум Сердца – как заботливый отец.

Разум и Сердце друг без друга – слуги тьмы.

Разум в лоне Сердца – слава Господня.

                                                                               ***

Сердце в паутине разума

«Поверх мозга есть Сердце», – говорят нам познавшие Высшую Мудрость.

Так было изначально.

Но на каких-то печальных поворотах развития человечества люди отошли от Сердца.

Рассудок устремился к обособлению и, таким образом, усложнил эволюцию.

Возникли понятия, дающие качество разуму: «холодный разум», «здравый смысл», «железная логика», «факт – упрямая вещь», «научное доказательство», «очевидность», «критическое мышление», «конкретно-образное мышление», «объективность» и тому подобное. Они горделиво разгуливают в умах людей, тем более учёных, как единственное мерило действительности.

Возникли целые науки: атеизм, рационализм, критицизм и так далее, для которых Сердце как основное понятие исчезло насовсем.

Сердцем занялись только физиологи и медики, и назвали его «мешком мышц».

Сердце оказалось в паутине разума, и надолго, так долго, что люди вот-вот насовсем забудут о Сердце. Поколения людей тысячелетиями обходились без понятия Сердца и его духовного смысла. Воспитание Сердца превратилось в пустую мысль для педагогического сознания и образовательной практики.

Особенно преуспели в этом Запад и Америка, которые идут путём мозга, путём расчётливости, холодного рассудка, критического мышления, материальной выгоды, путём эгоизма.

Лишь на Востоке, где основа ещё не утеряна, по-прежнему знают, что мощь заключена в Сердце.

С тревогой напоминают нам Источники Мудрости:

Вся жизнь проходит через Сердце.

Сердце есть Свыше действующий орган.

В Сердце дремлют все мировые энергии.

Спасение человечества придёт с пониманием Сердца.

Оставим ли этот зов Гласом вопиющего в пустыне?

                                                               ***

Мозг – от прошлого, Сердце – от будущего

Поверх мозга есть Сердце.

Но значит ли это, что теперь пора унизить понятия мозга и разума и возвеличить Сердце?

Унизить что-либо или кого-либо – значит осквернить человеческое достоинство.

Пора, чтобы восторжествовала Истина, ибо в торжестве Истины есть спасение человечества.

В Сердце Дух. Если оглохнет и ослепнет Сердце, то глухим и немым станет Дух. Через язык Сердца проявляется устремление Духа. Прислушиваться к Сердцу – значит вникать в волю своего Духа.

В Сердце чувствознание. А если оно не будет разбужено, то нам станут недоступными даже действительность, даже очевидное, даже явление поражающее, не говоря уже о мире духовном, тонком, о дальних мирах.

В Сердце чувства, которые всегда одерживают верх над разумом, потому что они пробуждают мировые энергии, в которых мощь. Чего только стоит энергия чистой Любви?

В Сердце эманация добра, через него происходит облагораживание всей сущности человека.

Сердце всё узнаёт много прежде, нежели рассудок мозга дерзнёт помыслить. Потому мозг – от прошлого, Сердце – от будущего.

                                                               ***

Сердце все знает…

– Дедушка, что ты шепчешь? – спросил я, заметив, что он перед сном что-то про себя бормочет.

– Кладу мысль на Сердце, сынок… – ответил он.

Я удивился:

– Что это значит?

Мудрый дедушка сказал мне:

– Не хочу поссориться с соседом, который подвёл меня, а как быть, не знаю. Вот и положу мысль на Сердце и засну, а утром Сердце подскажет, что делать…

– Откуда Сердце знает, дедушка?

– Сердце всё знает, сынок, я всю жизнь учусь у него, и тебе советую, когда ищешь ответ на сложный вопрос, когда что-то бывает непонятно, положи перед сном мысль на Сердце, а на утро откроются тебе ответы…Только делай это с верою…

Так сказал дедушка, когда мне было девять лет. И я познал в жизни очень многое о своём педагогическом искусстве, кладя мысль на Сердце перед сном.

Мне повезло с дедушкой.

А вам?

                                                                             ***

Торжество Истины в согласовании разума и Сердца

Можно думать мозгом или Сердцем.

Но Истина не в том, чтобы они трудились раздельно. И не в том, чтобы мозг верховодил над Сердцем, или Сердце угнетало мозг.

Истина будет торжествовать в том случае, если мозг переместится в Сердце и если Сердце станет престолом разума.

Надо, чтобы дуги сознания сошлись в пламени Сердца.

Надо, чтобы тепло и свет Сердца пронизывали помыслы людей.

Сознание образовывается и просветляется лучом Сердца.

Только в огне Сердца утончается и облагораживается мысль, только в огне Сердца испепеляется саранча мыслей.

Чуткое Сердце устремляет сознание к обновлению и расширению, синтезируя в себе понятия материального и духовного, личного и Вселенского, Мира Земного и Миров Высших.

«Не может творить рассудок, если не дать ему зерно Сердца…».

Нельзя помыслить единение человечества по мозгу, печени или по лёгким. Только сияние Сердца может сблизить людей и объединить народы даже на дальних расстояниях.

Откуда идёт согласованность?

Не от рассудка, не от извилин мозга, но от Сердца, от Света.

Разум только на престоле Сердца становится Светом Творящим.

Но разум, оторвавшись от Сердца, может творить беду и приближать гибель.

Жить и мыслить Сердцем есть условие богатств и духовных, и материальных.

«Пусть добрый пахарь – мозг – трудится над своими посевами на почве Сердца, пусть он утучняет зёрна и несёт мысль утончённую, прекрасную и заострённую боями за утверждение Истины».

Сказано: «Утверждающие Истину, даже при несовершенстве, уже на пути».

                                                                ***

«Прикоснуться к Красоте можно только Сердцем»

Спешу подарить Вам, дорогой Коллега, прекрасный образ от неизвестного мне автора, видимо, мудреца. Образ этот доставил мне радость и углубил моё познание Сердца.

«Я сорвал цветок – он завял.

Я поймал бабочку – она умерла.

И я понял: прикоснуться к Красоте

Можно только Сердцем».

                                                                 ***

Царство желаний

Молодой царь, только что взошедший на трон, увидел во сне ангела, который сказал ему:

– Выполню твоё одно желание.

Утром позвал царь своих трёх советников.

– Ангел обещал мне выполнить одну мою просьбу. Хочу, чтобы мои подданные жили счастливо. Скажите, какое царство им нужно?

– Царство желаний!.. – сразу воскликнул один советник.

Второй и третий тоже хотели что-то сказать, но не успели: молодой царь закрыл глаза и в своём воображении вызвал ангела.

– Хочу, чтобы любые желания всех моих подданных выполнялись. Пусть будет моё царство Царством Желаний...

С той же минуты во всём царстве начались странные события. Многие мигом разбогатели, хижины некоторых преобразились в дворцы, у кое-кого выросли крылья, и они начали летать; другие помолодели.

Люди убедились, что их желания тут же выполняются, и каждый начал желать больше другого. Но вскоре они обнаружили, что не хватает самих желаний, и начали завидовать тем, у кого желания ещё остались.

Потому алчно похищали желания у соседей, у друзей, у детей, друг у друга.

Многих одолела злоба, и они желали другим что-нибудь плохое. Дворцы рушились на глазах и опять возводились; кто-то становился нищим и тут же посылал бедствие другому. Кто-то стонал от боли и тут же злорадствовал, что посылает более мучительные страдания остальным людям. В Царстве Желаний исчезли мир и согласие. Люди враждовали, посылали друг на друга стрелы злобы, недоброжелательства. Один превзошёл других своим коварством: пожелал себе опасную болезнь и поспешил своими объятиями, поцелуями, рукопожатиями заразить ею как можно больше людей.

Первый советник тут же свергнул молодого царя с трона и объявил себя царём. Но вскоре он был свергнут другим, а потом тот – ещё одним, и вокруг трона началась схватка тысячи беспощадных желаний.

Тропинка от Сердца к Богу

Молодой царь убежал из города и на окраине царства встретил старика.

Он пахал землю и пел песню.

– У тебя нет никаких желаний? – спросил он старика с удивлением.

– Есть, конечно... – ответил тот.

– А почему не исполняешь их сразу, как другие?

– Чтобы не потерять счастье, как потеряли его все твои подданные.

– Но ты же бедный, а можешь стать богатым, ты старый, а можешь помолодеть!

– Я самый богатый, – ответил старик, – пашу землю, сею и так выстраиваю жемчужную тропинку от Сердца своего к Богу своему... Я и моложе тебя, ибо душа моя как у ребёнка.

Царь произнёс с сожалением:

– Был бы ты моим советником, я бы не допустил ошибки...

– Я и есть твой советник, которого ты не послушал, – сказал старик без чувства упрёка и продолжил пахать землю.

                                                                 ***

Сердце – обитель чувств

Начнём с чувств.

Сердце есть обитель чувств. Оно – синтез чувств. Сердце и чувства едины.

Может ли быть доброе Сердце со злыми чувствами?

Нет, такого не бывает.

Может ли быть злое Сердце с добрыми чувствами?

Нет, такого тоже не бывает.

Каково Сердце – таковы чувства. Сердце даёт чувствам качество, вкладывает в них своё устремление и так выпускает их на волю.

Повторяю Мудрость тысячелетий:

«Добрый человек из доброго сокровища Сердца своего выносит доброе. Злой человек из злого сокровища Сердца своего выносит злое».

Чувства на воле!

Но без удил?

                                                               ***

Чувство пробуждает энергию

Каждое чувство пробуждает энергию.

Энергии чувств синтезирует Сердце. Синтез всех мировых энергий, открывающихся через чувства, называют психической энергией.

Взаимное чувство удесятеряет энергию.

Коллективное чувство создаёт мощь энергии.

Вообразить себе силу проявления энергии какого-либо напряжённого чувства невозможно. Тем более невозможно представить себе силу и мощь взаимного собирательного и согласованного чувства.

Потому тревожился великий Альберт Эйнштейн:

«Настоящая проблема лежит в Сердце и мыслях человека. Это не относящаяся к физике проблема, но этическая, нравственная. Проще изменить состав плутония, чем изгнать злого духа из человека. Что нас пугает – это не сила взрыва атомной бомбы, но сила злости человеческого Сердца, его собственная сила взрыва на злые поступки».

Высвобожденная из Сердца психическая энергия всемогуща.

Отпустить чувства на волю?

Без удил?

                                                              ***

Культура Сердца

Доброе сокровище доброго Сердца!

Что в нём?

В нём чувства утончённые и огненные.

В нём красота и величие Любви, вдохновение Веры, творящее терпение Надежды, возрождающая влага Доброты, гордость и суровость Долга, торжество Справедливости, цветы Признательности, слёзы Сострадания, улыбка Сорадости, возвышенность Преданности, искра Искренности, радость Покаяния, посевы Благородства.

Чувства знают, и знание чувств есть Весы Небесные, есть СоВесть.

Разум, перемещённый в Сердце, облагораживается и возвышается чувствами, становится разумом Сердца.

Истоки чувствознания собираются в разуме Сердца, и человек начинает постигать своё предназначение, обретает смысл жизни.

Разум Сердца упорядочивает чувства и устремляет их ввысь.

Так разум становится волею Сердца.

Воля Сердца укрощает и приручает чувства через умения терпеть и воздерживаться, прилагать усилия и жертвовать, трудиться и творить, соизмерять и вмещать.

Воля Сердца, то есть разум Сердца, утончает чувства, учит красоте и изяществу проявления.

Так зарождается культура чувств, Культура Сердца.

Так можно думать Сердцем.

                                                                 ***

«Гони лошадей!»

Кучер добрый!

Где твоя повозка с ценным грузом?

Где лошади твои?

Запряги их в повозку и быстрее в путь!

Дорога длинная – на всю жизнь, она трудная и опасная – она в горы.

Надо доставить, – срочно! срочно! – куда-то – спасение, куда-то – весть, куда-то – радость, куда-то – мудрость, куда-то – любовь, куда-то – сострадание, куда-то – восхищение...

Щедро разбрасывай по пути груз свой, не жалей!

И не спрашивай, понял ли кто, откуда пришла помощь.

Ты – сеятель, а не жнец.

Важно доставить, ибо нехватка груза твоего велика.

Твой груз бесценен.

А лошади твои чуют дорогу, доверяйся им, дай свободу.

Но они сильные и могут сорваться. Крепко держи удила в своих мудрых руках и тяни их на себя.

Хорошо, что завязал им глаза. Незачем видеть им, как на лугах и полях злорадствует стадо взбесившихся лошадей, топча копытами свои повозки и свой груз драгой и гонясь за своими хозяевами, чтобы растерзать их.

Гони лошадей своих, но не кнутом и руганью, ибо лошадям может быть больно и они могут обидеться.

Устремляй их мысли к Высшему Благу, к красоте, преданности, мужеству.

Они умные, они поймут тебя.

Гони, поощряй их сердечным словом, добрый кучер!

Пусть торжествуют, пусть гордятся они, что спешат неся, а не унося.

Кто сказал, что спешить не надо – «тише едешь, дальше будешь»? Это о черепахах, об улитках, которые никому ничего не несут и получать ничего не хотят.

Тише едут, когда хоронят.

А тебе надо воскресить, оживить, порадовать, вдохновить, спасти, успокоить. Ибо нет ни дня, ни часа, ни минуты, когда кто-то не нуждался бы в грузе твоём.

Кто поспешит, тот свершит.

А пустым едешь, до места не доедешь.

Гони лошадей!

И если уж случится, что на крутом повороте лошади сошли с пути и повозка перевернулась, а груз рассыпался, то знай, что ты достиг своей вершины.

…Нужны пояснения?

Так вот:

добрый кучер – доброе Сердце,

удила – это разум Сердца.

лошади – это чувства,

повозка с бесценным грузом – это дары духа,

доставить груз бесценный – смысл жизни.

                                                               ***

Злое сердце – царство тьмы

А если кучер этот не добрый, а злой? И разум, занятый самостью, тоже злой?

Какими станут чувства и что они сотворят, если к тому же знаем, что чувства всегда – всегда! – одерживают верх над разумом?

В злом сердце благие начала души вырождаются во зло. Получаем разнузданные чувства. Они рвут связь с Высшим и их бесчинствованию нет пределов.

Никакая разрушительная сила, которую придумывает человечество, не сравнится с силою взрыва разнузданных чувств. Они и диктуют разуму, оторванному от Сердца, создавать бомбы и взрывать их, целиться и убивать, разрушать и уничтожать. Разум перерождается в неистовство, в бешенство.

Пусть миллион раз твердит учёный, что он очень добрый, верующий, духовный и нравственный, но если он занят в тайных лабораториях, где изобретаются чудовищные оружия – термоядерные, химические, бактериологические, психотронные, способные вредить людям, лишать их свободы, разрушать храмы и губить жизнь на земле, – то учёный этот одержим тьмою.

Нынешние сатаны – это не хвостатые существа с рогами и копытами, а элегантные двуногие, умеющие соблазнять.

Разнузданные чувства ищут удовольствий, как можно больше падких удовольствий. Ищут власть над другими, чтобы повелевать. Творят в материальном мире множество пошлых соблазнов. Чувства дробятся на тысячи, миллионы мелких похотей и желаний.

Пиршество тьмы.

Царство желаний, идущих от злого Сердца, есть царство тьмы.

Разве говорю теорию?

Разве не видят наши глаза проявлений злобы Сердца?

Если бы!

Если бы каждый из нас уберёг своё Сердце как радость для другого!

Если бы разум Сердца мог отвести каждого из нас от падких соблазнов!

                                                               ***

Победа остается за Чистым Сердцем

Скажут:

– Не доверяем, потому что обманывают.

– Недолюбливаем, потому что не любят нас.

– Убиваем, чтобы нас не убили.

– Закрываемся, чтобы не обокрали.

– Поступаем так, потому что все так поступают.

– Плюём, чтобы дать сдачу.

– Раздражены, потому что невыносимо.

Скажут много подобного.

Но восстаёт Чистое Сердце:

– Кто-то ведь должен положить конец всему этому?

– Кто-то ведь должен призвать людей к Сердцу?

Кто это?

Никто другой, а Учитель.

Никто другой, дорогой Коллега, а Вы и я с Вами.

Только Союз Чистых Сердец может отогнать и рассеять тучи тьмы.

Только восстание Чистых Сердец может положить конец разгулу озлобленного Сердца.

Так и победа на поле Армагеддона остаётся за Чистым Сердцем.

                                                                ***

Царство разума

Другой молодой царь тоже увидел сон и тот же ангел обещал выполнить его одну просьбу.

Созвал он на утро своих трёх советников и спросил:

– Какое царство нужно моим подданным, чтобы они жили счастливо?

– Царство желаний! – воскликнул один, не задумываясь.

– Царство разума! – произнёс другой, почесав затылок.

Третий тоже хотел что-то посоветовать молодому царю, но тот поспешил к ангелу: закрыл глаза и призвал его в своём воображении.

– Сделай моё царство Царством разума...

С той же минуты во всём царстве начались странные явления. Все подданные – дети и взрослые, мужчины и женщины, старые и молодые разом преобразились в философов и начали обсуждать любой пустяк. Они сомневались во всём, спорили, критиковали всё вокруг, всему искали объяснения и доказательства, научное обоснование. Учёные проводили бесконечные дискуссии с целью, чтобы никто ни с кем не соглашался. Умствовали по поводу того, можно ли погасить Солнце, если все люди вместе будут дуть на него. Или по поводу того, что произойдёт, если все песчинки в пустыне вдруг превратятся в муравьёв. Или если все колодцы, речки и реки, моря и океаны вдруг иссякнут…

Во всём люди искали железную логику, доказательства, факты. Неверие стало нормой жизни. Разум сделался холодным, подозрительным, недоверчивым, расчётливым и, наконец, неразумным.

Люди всё дотошно взвешивали, мерили, оценивали, переоценивали, сравнивали и опять начинали всё сначала. Взвешивали и оценивали даже любовь, даже доброту, даже радость, даже зло и даже рождение и смерть.

На всё взирали стеклянными глазами, и каждый ставил на всём продажную цену.

Жизнь в царстве замедлилась, стала она хмурой, грустной, тревожной. Исчезла вера, пропало доверие. Зато повсюду разгуливало подозрение. Распалось единение и восторжествовали самость и разобщённость.

Сколько ни призывал царь народ образумиться, ничего не получалось.

Находясь в отчаянии, царь покинул дворец и на окраине царства встретил старика. Тот сеял хлеб на вспаханной земле и пел песню.

Ступеньки от разума Сердца до Бога

– Бог тебя не одарил разумом? – спросил царь.

– Почему? Разум мой всегда жил и живёт по сей день в моём Сердце, – ответил тот.

– Причём тут Сердце?! – удивился царь.

– Разум без Сердца перерождается в тупость и безрассудство.

– Как же ты живёшь разумно, когда только и знаешь пахать-сеять и не обновляешься?

– Пашу и сею для Бога, а тебе отдам зерно. Так каждый день выстраиваю я ступеньки от разума Сердца до Бога, и каждая ступенька во мне – обновление жизни.

Молодой царь погрустнел.

– Эх, был бы ты моим советником, не допустил бы я ошибку... – произнёс он с чувством раскаяния.

– Я и есть твой советник, которого ты не дослушал, – сказал старик и продолжил сеять хлеб.

                                                              ***

Разум без Сердца неразумен…

Мудрец поясняет:

«Современное погибельное положение создалось извращённым пониманием мозга».

Таким пониманием заражён Запад и пытается заразить мир.

Суть погибельного состояния в том, что Сердце и мозг, чувства и разум оторвались друг от друга. Некие «хирурги», называемые материалистами, в каком-то прошлом бездумно перерезали нить, по которой Сердце вело разум за собой, питало и облагораживало его, а разум черпал через чувствознание Сердца понимание о духовном и материальном.

Слово «материализм» приняло чудовищное содержание, отражая в себе только физическую действительность. Но ведь слово это происходит от вездесущей силы Беспредельности!

Разум без Сердца превращается в неразумность, то есть становится холодным, абсурдным, ущербным для жизни людей. Паутина холодного разума оплетает Сердце, и оно тоже становится холодным, то есть злобным.

                                                               ***

Холодное Сердце порождает противожизненные чувства

Сердце – Свыше данный орган, оно даровано людям для связи с Космосом. Сердце – мировой орган, оно принадлежит человечеству.

Но что же может сделать холодное Сердце?

Оно уже не годится для такого предназначения.

Высшие чувства тупеют и вырождаются в холодном Сердце. Зато возникают противожизненные чувства, имена которых Злоба, Ненависть, Невежество, Самость, Собственность, Выгода, Эгоизм...

И надо ли гадать, во что превратятся их детища – желания и устремления? Надо ли гадать, на что будет направлена психическая энергия?

Холодное Сердце поощряет холодный разум отметать вокруг себя всё, что не укладывается в его – разума – представлениях. А представления и знания его складываются только по одному принципу – голого материализма.

Люди ввергаются в заблуждение: они начинают почитать себя вне Сущего.

Это и есть погибельное состояние.

                                                              ***

Холодный разум против чувствознания

Холодный разум изобретает методы познания, стрелы которых направлены против духовного, против чувствознания. Направлены они против расширения сознания от понятия грубого материализма до понятия Мира Тонкого, от Мира Земного до Мира Духовного и Миров Высших.

Спросите: Почему эволюция человечества так замедлена?

Ответят Мудрецы: Люди сами замедлили её.

Спросите: Как?!

Ответят Мудрецы: Отрицанием своим, сомнением своим, скептицизмом и нигилизмом своим.

Спросите: Что, не нужно отрицать?

Ответят Мудрецы: Отрицающий беден, утверждающий богат. Отрицание есть невежество. Оно мертвенно, ибо пресекает все суждённые, непреложные возможности.

Спросите: Какие?

Ответят Мудрецы: Непреложен Надземный Мир, непреложна психическая энергия, непреложно бессмертие духа, непреложен закон причин и следствий. Непреложен сам закон непреложности.

Спросите: И что будет, если их принять?

Ответят Мудрецы: Расширится миропонимание на твердыне понятия «духовность». Такое расширение сознания преобразит всё отношение к жизни, обратит безобразное к прекрасному. Люди поймут друг друга и устремятся к единению, сотрудничеству с Мирами Высшими, примут в Сердце своё Бога. Уйдут суеверия, многие болезни, ибо здоровым станет Дух.

Спросите: Где посылки, чтобы отойти от отрицания?

Ответят Мудрецы: Если земные глаза ещё не видят и уши не слышат, то Сердце признает высшую действительность. Слух и зрение Сердца велики. Только расширение сознания может устыдить отрицание. Опасно быть слепым и глухим Сердцем и Духом.

Спросите: Что делает сомнение?

Ответят Мудрецы: Сомнение есть гибель качества. Сомнение есть могила Сердца. Сомнение есть начало безобразия. Психическая энергия пожирается сомнением. Сомнение может расслабить каждое напряжение. Прародитель его зовётся отцом лжи. Пусть умолкнет сомнение, которое не раз тушило огонь Сердца. Нужно избавиться от червя, чтобы избежать дракона. Не может ютиться сомнение там, где сожжено осознание пламенное.

                                                               ***

Технократический мир – гордость холодного разума

Скажет кто, с восхищением взирая на плоды современного технократическогоого мира:

– Как далеко шагнула наука, какие творит чудеса!

Но нужно ли пояснять, что та же самая наука, находясь в глубоко засекреченных и закрытых, тайных и подпольных лабораториях, творит чудовища. И этим чудовищам под силу омертвить планету Земля.

Она уже омертвляет жизнь то тут, то там, то в нас самих.

Чудеса науки и техники творят для нас мелкие праздники, а чудовища – похороны.

И те и другие – и чудеса и чудовища – гордость холодного разума.

Но можно только вообразить, как гордился бы разум, нашедший престол в светлом Сердце, и какие радовали бы нас чудеса!

                                                               ***

Царство Сердца

А теперь о третьем молодом царе.

Он тоже увидел сон, и ангел обещал ему выполнить одну его просьбу.

Созвал царь утром своих трёх советников.

– Скажите, какое царство нужно моим подданным, чтобы жили они счастливо?

– Царство желаний! – воскликнул один, не задумываясь.

– Царство разума! – произнёс другой, почесав затылок.

Молодой царь был умён и терпелив, потому обратился к третьему советнику:

– А ты что скажешь?

– Царство Сердца! – сказал тот.

Молодой царь закрыл глаза и вызвал ангела.

– Сделай моё царство Царством Сердца...

Ангел замешкался.

– Бог уже дал каждому своё Сердце, надо зажечь его...

– Так зажигай...

Ангел опечалился.

– Не могу... Бог велит людям самим зажигать свои Сердца и помогать друг другу!

– Тогда скажи, как зажигать?

– Воспитанием... – и ангел исчез.

Царь открыл глаза.

Советники ждали, что он скажет.

                                                                 ***

«Займемся воспитанием Сердца!»

– Займёмся воспитанием Сердца! – сказал царь и назначил третьего советника попечителем воспитания Сердца.

Вот и назначил царь каждого из нас попечителем воспитания Сердца.

Примем ли мы такое назначение?

Ну, как я могу говорить за Вас, дорогой коллега, каждый выбирает свой путь сам.

Буду говорить о себе.

– Спасибо, молодой царь, за такое высокое доверие мне! – скажу я и приложу руку к Сердцу.

И восполнюсь чувством суровости долга перед Творцом, перед судьбами поколений молодых.

«Воспитатель сам должен быть воспитан»

Но не возмутится ли строгий наказ с длинной бородою, уверенно гласящий: «Воспитатель сам должен быть воспитан»?

Укажет он на меня и воскликнет: «А Сердце его воспитано?»

Действительно, Сердце моё далеко от совершенства, чувства мои требуют облагораживания, мысли мои не освободились от сорняков, а знания мои вовсе не полные.

Как же мне быть?

Как быть, если сам знаю, что доброта воспитывается добротою, любовь воспитывается любовью, радость воспитывается радостью, терпение воспитывается терпением, благородство воспитывается благородством, а Сердце воспитывается Сердцем?

А во мне нет полноты этих благ!

Как же мне быть перед законом: воспитатель сам должен быть воспитан?

Нет, нарушать закон не буду, ибо нахожу в себе качество, которое даёт мне право принять назначение. Качество это называется устремлённостью.

Я устремлён к Свету, к Сердцу, к Любви, к Доброте, к Благородству. Ищу и взращиваю их в себе. Потому вывожу для себя частное правило: Устремлённость воспитывается устремлённостью.

Я устремлён к обретению благих основ. Устремлю к ним своих учеников. Облагораживая своё учительское Сердце, буду облагораживать Сердца своих учеников.

Меня подбадривает Мудрец: «Утверждающий Истину, даже при несовершенстве, уже на пути».

                                                                ***

Кодекс Учительского Сердца

Пишу себе

Кодекс Учительского Сердца.

Напрягать своё Сердце, ибо оно есть:

• Свыше действующий орган.

• Мост, объединяющий Землю со Вселенной.

• Солнце всех солнц.

• Престол разума и колыбель мыслей.

• Твердыня чувств.

• Хранитель суровости долга.

• Дом Духа.

Воспламенять Сердце

Воспламенять своё Сердце огнями:

• чувства Любви,

• чувства Преданности,

• чувства Сострадания,

• чувства Сорадости,

• чувства Признательности,

• чувства Героизма,

• чувства Покаяния.

Дарить дары Духа

Дарить дары своего Духа каждому в лучших проявлениях

• Улыбки,

• Соприкосновения,

• Слов и Голоса,

• Творящего терпения,

• Сотрудничества,

• Понимания,

• Мыслей.

Прислушиваться к языку Сердца

Прислушиваться к языку своего Сердца:

• к его Биению,

• к его Ритму,

• к его Трепету,

• к его Томлению,

• к его Радостям,

• к его Чувствознанию.

Жить по законам Сердца

Жить по начертаниям законов Сердца:

• закона Неповторимости,

• закона Единения,

• закона Непреложности,

• закона Соизмеримости,

• закона Блага,

• закона Вмещения,

• закона Красоты.

Пропускать жизнь через Сердце

Пропускать всю свою педагогическую жизнь через Сердце:

• любить её Сердцем,

• мыслить о ней Сердцем,

• творить её Сердцем,

• страдать о ней Сердцем,

• радоваться ею Сердцем.

Мерить мерами Сердца

Мерить всё мерами Сердца:

• мерою Любви,

• мерою Красоты,

• мерою Творчества,

• мерою Блага,

• мерою Мудрости,

• мерою Беспредельности,

• мерою Вечности.

Действовать по принципам Сердца

Действовать по принципам Сердца:

• думать Сердцем,

• принимать Сердцем,

• утверждать Сердцем.

Знать, не забывая…

Знать, не забывая:

• над небом есть Небо,

• над миром есть Миры,

• над жизнью есть Жизнь,

• над Сердцем ученика есть Сердце Учителя.

Беречь Сердце

Беречь Сердце своё и Сердце каждого.

Закрывать на замок Сердце своё

• для отрицания,

• для сомнения,

• для недостойных мыслей,

• для соблазна.

Помнить…

Помнить:

• Без Качества куда пойдём?

• Без Сердца что поймём?

• Без Красоты чего достигнем?

                                                                ***

Загадка воспитания

Загадка воспитания для моего опыта и сознания остаётся загадкой.

Пусть поможет мне учёный мир решить жизненно важную, – очень важную! – воспитательную задачу.

Она, задача эта, известна много тысяч лет, но ни один педагог, даже классик, не смог дать человечеству её разгадку.

А какое было бы это благо для эволюционного восхождения людей, какую они могли бы создать жизнь на земле!

Вот эта задача, которую задал миру Учитель Благий:

«Любите ближнего своего, как себя самого».

Или более сложная:

«Любите врагов ваших».

Что нам стоит взять и полюбить всех ближних и врагов своих, раз просит Высшая Сущность? В чём проблема?

Проблема в том, что не хотим так поступать. И это нежелание настолько сильно, что уже и не можем любить ближнего, как себя самого, тем более любить врагов своих.

Тогда что нам – родителям, учителям, воспитателям – стоит развить и воспитать в растущем человеке чувство любви так, чтобы он захотел и смог полюбить и ближних, и врагов своих?

Загадка в этом: мы бы хотели это сделать, но не знаем, как?

И так как наши родители и учителя тоже не знали, как решить проблему развития и воспитания любви в нас, то мы сами лишены этих высших качеств.

Лишены до той степени, что вообще отказываемся думать о воспитании таких духовных основ в наших детях и учениках.

                                                               ***

Торжество разума

Мир иногда рукоплещет какому-то математику, который, видите ли, решил некую задачу, оставленную другим математиком, жившим сто, двести, а то и триста лет тому назад.

Газеты трубят об этом – быстрее премии математику, быстрее слава и признание ему!

Хорошо, конечно, когда разум человека торжествует. Но что толку от решения таких задач, если духовный и нравственный мир людей от этого ни на йоту не продвинется? Не продвинется даже в том случае, если смысл и нужность решения задачи стали бы доступны для каждого жителя земли.

И не надо удивляться, если произойдёт наоборот: технократный мир изобретёт на основе решённой задачи более утончённые аппараты, которые умножат зло и уведут людей от самих себя, от своего духа.

Разве не бывает так?

Но какую же награду определить тому, кто откроет метод воспитания в ребёнке нормы жизни: любить ближнего, как себя самого, любить врагов своих, не убивать, не лгать, не желать чужого!

А где торжество Сердца и Духа?

Такое открытие положило бы начало Новой Эпохе в истории человечества!

Однако потрясение от такого открытия, к сожалению, нас пока не ждёт. Не ждёт, потому что понятия Сердца и Духа для современного педагогического сознания всё ещё остаются пустыми и бессодержательными. Сознание это пока спешит обнаучивать себя по тем же канонам так называемой материалистической объективности, по которым так гордо шествует в мире технократическое сознание.

Что больше всего предлагают наука и техника?

Предлагают закон термоядерного распада, высокие технологии сверхскоростных вычислений, сверхскоростных связей, сверхскоростных перемещений. Предлагают всё новые и новые автомобили, телевизоры, компьютеры, роботы. Они почти в каждой семье.

А Сердце? А духовность? А любовь? А доброта?

Они не поддаются технологизированному и промышленному производству.

Но без Сердца что поймём?

И кто должен возглавить наше шествие к горным вершинам Света – робот или Сердце?

                                                              ***

«А из вас уже вышел учитель?»

– Из тебя человека не выйдет! – с гневом швырнул учитель своё «пророчество» ученику.

– А из вас уже вышел учитель? – спросил ученик с грустью.

                                                                              ***

Привели в школу нового ученика, уже выгнанного из трёх школ.

Зашёл на урок один учитель, взглянул на него и подумал: «Откуда только такие берутся»...

Пришёл другой учитель. Увидев нового ученика, произнёс раздражённо:

– Тебя ещё не хватало...

Пришёл на урок третий учитель.

– У нас новенький? – порадовался он.

Подошёл к новенькому, пожал руку, посмотрел в глаза, улыбнулся и сказал:

– Здравствуй!.. Я ждал тебя!..

                                                                ***

Старая женщина умоляет учителя:

– Я одна со своим внуком, родители бросили его...

А он меня не слушается... Попадёт в дурную компанию...

И что же тогда будет... Берите его под ваше наблюдение, Бог отблагодарит...

Учитель прерывает старую женщину:

– У меня и без вашего внука много забот... – и уходит прочь.

Ищет бабушка другого учителя, опять умоляет.

Учитель объясняет ей:

– А знаете, сколько в школе таких?.. Как я могу угнаться за всеми!..

Бабушка в отчаянии. Плачет.

Проходит мимо молодой учитель. Останавливается.

– Вам помочь? – спрашивает сочувственно.

Бабушка рассказывает молодому учителю о своём горе.

– Не плачьте, бабушка! – говорит ей молодой учитель.

– Внук у вас хороший... Хотите, стану его опекуном?..

                                                                   ***

«Дети – цветы жизни!»

Говорят: «Дети – цветы нашей жизни!»

А цветы выращивают в оранжереях.

Потом их срезают и продают на улицах.

Их ставят в хрустальные вазы, нюхают и наслаждаются их ароматом.

Потом цветы вянут и их выбрасывают в мусорный ящик.

Значит, дети – цветы нашей жизни?!

Тогда понятно, почему так много выброшенных и беспризорных детей, которыми заполнены улицы, подземки, привокзальные площади, подвалы домов.

Понятно, почему расцветает чёрный рынок, торгующий детьми.

Почему их развращают люди, считающиеся даже «святыми» и «порядочными».

Почему в подпольных лабораториях налаживается промышленное производство детей.

Почему детей используют как сырьё для пересадки органов.

Никто не подберёт выброшенных цветов, никто не оживит их и не будет ухаживать за ними.

Где гром и молнии, чтобы взорвать всё это мерзкое «цветущее поле»?!

Где гнев возмущённых людских Сердец, чтобы испепелить всю эту тьму?!

Где землетрясения, чтобы очнулись все, кому по долгу службы надлежит защищать детей от разврата, беспризорности, агрессии и эксплуатации со стороны взрослых?!

Где Великий Союз Пылающих Учительских Сердец, этих воинов за судьбу каждого пришедшего в Мир Земной?!

Не пора ли различить, что есть цветы жизни и что есть боль Сердца? Что есть будущее и что есть Забота?

                                                               ***

Нужно воспитывать Сердцем

Молодой царь назначил меня попечителем по воспитанию Сердца. Я принял назначение Сердцем.

Может быть, кто думает, что я открыл тайну облагораживания Сердца и держу её при себе?

Нет у меня никакой тайны. Потому зову всех: пусть образовательный мир превратится в одну огромную исследовательскую лабораторию для разгадки тайны воспитания Сердца.

Но я не жду всех: время не терпит, ученики растут, надо успеть, иначе будет поздно. Незнание тайны не есть помеха, когда есть устремление к её разгадке. Может быть, само устремление и есть тайна, тем более если оно идёт от Сердца, ибо Сердце знает всё.

Для начала принимаю заповедь:

Нужно воспитывать Сердце.

Пишу эту заповедь на стенах жилых домов.

Пусть знают все: нужно воспитывать Сердце.

Пишу её на стенах роддомов, детских садов, школ, университетов.

Пусть озадачится весь педагогический мир: Сердце требует воспитания.

Пишу Заповедь на стенах кабинетов министров, начальников, управляющих, законодателей, даже на стене кабинета президента.

Пусть знают в верхах: только воспитанием Сердца может преуспеть народ, государство. Забота о воспитании Сердца есть самая важная задача для любого государства.

Для начала определяю гипотезу: воспитание Сердца происходит через пробуждение чувств.

Нахожу основание: «Поистине, ничего не повторено во Вселенной. Но всё-таки самым индивидуальным остаётся Сердце человека. Бездна Сердца неизмерима».

Наконец, допускаю предположение: воспитание Сердца есть таинство, которое совершается именно этим учителем именно с этим учеником.

Спросят: Таинство – то же самое, что технология?

Отвечаю: Нет-нет, технология самое неуместное и неестественное понятие в идеях воспитания Сердца. Технология – понятие технократное.

Спросят: Тогда почему таинство?

Отвечаю: Потому что, во-первых, источниками складывающегося опыта являются чувствознание и мудрость, а это уже таинство; во-вторых, это есть процесс личностный, от Сердца к Сердцу.

                                                              ***

От Сердца к Сердцу

Именно, от Сердца к Сердцу. Обращаюсь к тебе, Сердце моё, может быть, вспомним далёкое прошлое, когда любимый учитель дарил нам, своим ученикам, уроки о поэме великого Шота Руставели «Витязь в тигровой шкуре»? Далёкое прошлое не значит отдалённость в пространстве: прошлое – как живая жизнь, оно в нас, оно руководит нами.

Мы читали поэму, изучали наизусть главы, обсуждали, писали сочинения, размышляли о духовности, о преданности, о любви и о Сердце. Строки, которые приведу ниже, учитель прочёл нам сам. Прочитал и оставил в нас свой Голос, свой Глас.

«Сердце, разум и сознанье цепью связаны одною.

Если сердце умирает, остальных берёт с собою.

Человек, лишённый сердца, жизнью брезгует земною!»

Давайте разгадаем, Сердце моё, когда же происходило наше облагораживание: сразу, в тот же миг, как мы зачитывали и заучивали наизусть главы из поэмы, обсуждали и писали сочинения? Ой, если это было бы так! Тогда исчезли бы разом все проблемы воспитания.

Воспитание Сердца – питание его лучшими образами

Воспитание Сердца означает питание его лучшими, прекрасными, возвышенными образами. Но это не всё. Учителя каждый день «опрыскивают» своих учеников потоками лучших образов. Но я знаю, Сердце моё, по нашему опыту, что нужны не просто образы, а ещё что-то другое, что можно назвать таинством. Нужно, чтобы Сердце учителя соприкоснулось с Сердцем ученика, затронуло его, открыло его, пробудило в нём чувства, расположило их к себе. И лишь тогда образы отразятся в разуме Сердца как желанные, жданные, то есть как пища для Сердца, для Духа.

И это тоже не всё.

Нужно ещё, чтобы образы до того прошли через Сердце учителя, и чтобы на них наслоились все лучшие эманации его Сердца.

Во что иначе мог превратиться в нас, Сердце моё, образ преданности Автандила, образ Тариэла, оглушенного любовью, образы мужества, самоотверженности, рыцарства? Превратились бы они в знания и так и остались бы в нас знаниями.

Но учитель наш со своим утончённым чувствознанием, что иначе означает – «Учитель от Бога», вкладывал во все потоки образов самого себя; вкладывал в них Сердце своё так же, как мой дедушка, разбрасывая по вспаханному полю горсти зёрен, всё время приговаривал: «Помилуй нас, Господи, да будет воля Твоя».

Разве мой дедушка, сея семена, тут же получал урожай? Разве не ждал он времени жатвы? Разве не молился Богу, чтобы тот насытил поле живительной влагой и уберёг от града, от наводнения?

Так же мы, Сердце моё, не возвращали образы сразу, как уже состоявшиеся в нас духовность и воспитанность. Образы долго зрели в нас. Так долго, что тем временем учитель наш перешёл в Мир Иной... Начались всходы, но, в отличие от посевов моего дедушки, посевы нашего учителя начали давать урожай не раз в год, а постоянно, в любой миг и час. И так будет уже до конца жизни.

Вот какие семена сеял в нас, Сердце моё, учитель наш.

Но разве сказали мы самое главное о таинстве воспитания нашего учителя? Нет, мы не откроем миру никакую тайну, ибо тайна пока ещё остаётся нераскрытой. Мы можем только сказать о своей догадке: не кажется ли тебе, Сердце моё, что учитель наш оставил в нас Зов свой, Глас свой, который мы услышали, когда у нас открылись уши? Зов, Глас этот звучит в нас теперь колокольным звоном непрерывно, звучит ласково и сурово: «Не забудь о Сердце... о Сердце... о Сердце...».

Мы стареем с тобой, Сердце моё, а Зов учительский не утихает в нас, и мы следуем этому Зову.

Не в этом ли таинство воспитания и облагораживания Сердца ученика, которое постиг в себе учитель наш?

                                                               ***

Учительское Сердце пламенеет

На рисунке изображено Сердце: его поразила стрела. Из раны течет кровь. Оттуда же высвобождается огонь, пылающий над Сердцем.

Это учительское Сердце, это моё Сердце.

Учительское Сердце пламенеет от боли, тревоги и заботы.

Боль, тревога и забота рождают во мне новый ритм жизни.

На рисунке пеликан: он кровью своего Сердца питает детёнышей.

Сердце пеликана есть учительское Сердце, это моё Сердце.

Учительское Сердце наполняется любовью к детям, пламенеет и напрягается от чувства долга, трепещет и торжествует, устремившись к самосовершенствованию...

                                                              ***

Учитель от Сердца с ангельским терпением…

«Пора моего ангелочка определить в школу», – подумал ангел.

Взял он его, и влетели они прямо из открытого окошечка в огромное здание.

«Надо выбрать учителя от Сердца и с ангельским терпением, ибо ангелочек мой ещё вовсе не ангел, он неугомонный шалун со строптивым характером…»

Заглянул он на урок к одному учителю и ужаснулся: тот кричал на ученика и ругал его:

– Я бы сбросил тебя, такого бессердечного, с пятого этажа… Вон из класса…

«Жестокий… Не от Сердца он…»

В другой классной комнате учитель сидела перед учениками, заложив ногу на ногу, и любовалась своими ногтями, на каждом из которых умело было нарисовано маленькое сердечко. Но она в то же время зорко следила за учениками, выполнявшими контрольную работу, и павлиньим криком пресекала всякую попытку списывания друг у друга.

«Ханжа… Не от Сердца он…»

В следующем классе ученик записывал на доске предложение, которое диктовал ему учитель:

– «Самого главного глазами не увидишь, зорко только Сердце».

Ученик ошибся и написал «Серце». Учитель разозлился.

– Сколько раз тебе объяснять… Дай дневник… «Два»…

Ученик заплакал.

«Невежда… Не от Сердца он»…

Заглянул ангел в следующий класс – там учитель вёл урок математики.

– Сосчитайте, сколько раз постучит Сердце в течение суток, если за одну минуту оно стучит 56 раз…

Один ученик, не считая, сразу выкрикнул:

– 80 640 раз… А в неделю – 564 480 раз… А в месяц

… А в год …

Дети ахнули. А учитель грубо прервал ученика:

– Как ты смеешь выкрикивать с места, да ещё без моего разрешения…

«Грубиян… Не от Сердца он»…

Следующий класс жужжал как улей: учитель и ученики терпеливо и любовно собирали знания, помогая друг другу. Голос и забота учителя сливались в единую музыку и радость познания.

«Вот учитель от Сердца и с ангельским терпением…» – подумал ангел. И сказал своему ангелочку:

«Будешь учиться у него. Держись под потолком и внимай каждому слову учителя».

Улетая из школы, ангел грустно подумал: «Все поминают Сердце, но жить Сердцем не хотят… Нужно вывести отсюда всех «сердечных» фигляров, чтобы они не причиняли боль и не калечили сердца своих учеников».

Но ангел не знал, как это сделать.

Сделает ли это современная аттестация учителей?

                                                              ***

Уроки Сердца в школе

В школе нужны уроки Сердца, нужно Сердцеведение.

Говорит мне завуч: «А стандарты? А где взять время? А где взять разрешение?»

Вот какая старая «железная логика», идущая от холодного разума, от «здравого смысла», тут же перекрывает мне путь.

Как быть со стандартами?

Вот я и обойду умело и стандарты жизни, и стандарты образования. Иначе и жизнь, и образование не сдвинутся с места. Стандарты принимаю не для того, чтобы стать их рабом или уподобляться им, а для того, чтобы возвыситься над ними, ломать их.

«Люди лучше всего берегут камни и металлы, менее – растения, ещё менее – животных, и всего меньше – человека», – вот какой стандарт жизни сложился у нас. Разве не оскверняет он человечество, не мучает и губит его вот уже сколько тысяч лет? Я не поддамся таким стандартам, да никаким вообще стандартам, если они только и делают, что преграждают путь.

Лишь через Сердце можно восстанавливать справедливость, только всемогуществом Сердца.

Завуч, вы требуете навык чтения у моих учеников? Это ваш стандарт? Но это для меня мало: я дам им страсть к познавательному чтению. Во сколько раз больше познавательное чтение в сравнении с навыком чтения?

Вы требуете навык письма? Это тоже стандарт? И он мал для меня. Я подарю детям письменную речь. Неужели вы будете тянуть меня назад к навыкам письма?

Да, я понял, вам нужны прочные знания!

Но знания, которые я преподнесу своим ученикам, будут мною облагорожены, осердечены.

И так будет во всём, во всех классах, с каждым учеником.

Вот видите, завуч, и время нашлось, и стандарты поглощены!

А разрешение на уроки Сердца я знаю, от кого брать: от Сердца своего.

«Уроки о Сердце станут уроками Жизни…»

Завуч, милый!

Уроки о Сердце станут уроками Жизни, уроками расширения сознания. На них энергия высших чувств найдёт выход и утверждение. На них у учеников откроется духовное зрение. На них они обернутся к своему Сердцу и полюбят его. На них же я сам стану более сердечным и чутким, расширится мой учительский мир.

Скажу про себя, не вслух, а в Сердце, так что, пожалуйста, не придирайтесь ко мне: хочу уподобиться Великанам Духа и к тому же устремлять учеников.

                                                              ***

О биении Сердца

Сказано: «Явление биения Сердца очень близко вниманию детей».

Прикладываю руку к Сердцу и прошу учеников сделать то же самое.

– Слышите?

– Слышим! – отвечают они.

– Что это такое?

– Биение Сердца!

– Вам дано знать тайну биения Сердца. Не могли бы поделиться ею со мной?

Мы говорим о том, что Сердце наше есть всемирный орган и оно связано с Великим Вселенским Сердцем.

Стук нашего Сердца есть стук во Врата Великого Сердца.

И что будет, если не будем внимать биению своего Сердца?

Оглушит нас биение Великого Сердца.

Слушаем своё Сердце, молчим, думаем...

Так начинали Учение Сердца древние учителя.

Так начинаю и я.

                                                               ***

О чувствознании

– Что питает в нас надежду?

– Что же чаще всего предупреждает об опасности, остерегает от ошибок и уклонений?

Говорим о чувствознании.

О чувствознании веры, надежды, любви.

О чувствознании Беспредельности и Бессмертия.

Обсуждаем житейские примеры: вся наша жизнь наполнена мыслями и поступками от чувствознания, Сердце – источник чувствознания.

Откуда знают чувства?

Откуда идёт в сердце Весть?

Надо развивать в себе этот Божий дар – говорить со своим Сердцем.

...Девочка моя, ты говоришь, что умеешь читать мысли других, и хочешь продемонстрировать это на мне? Хорошо. Скажи, о чём я сейчас думаю?.. О моих внуках, конечно... Да, тоже верно, о своей деревне, откуда видны вершины гор...

Давай прочтём, что написано в Мудрых Книгах о твоём Божьем даре: «Чтение мыслей проистекает из чувствознания. Не искусственная магия, не выпучивание глаз, не держание рук, но огонь Сердца соединяет тончайшие аппараты».

Береги свой дар. Он дан тебе не для того, чтобы устраивать представления, а для того, чтобы приносить людям благо...

                                                               ***

О духовном

– Мысля о духовном, как воспринимаем жизнь?

– А если не мыслить о духовном, во что она превращается?

Мы говорим о том, что каждый из нас – путник Вселенной и строитель Беспредельного Космоса.

Смысл жизни – набирать опыт и совершенствовать качество своего Духа. «Лишь для совершенствования духа мы здесь».

Путь подсказывает Сердце:

_ постоянно желать и утверждать блага;

_ обращать мысль на созидание прекрасного;

_ проявлять мужество и терпение;

_ верить до степени высшего познания;

_ насыщать пространство любовью;

_ чувствовать и утверждать высшую справедливость;

_ устремляться к Высшим Мирам;

_ любить жизнь и быть носителем Света...

Каждый сам определяет свой путь земной к Высшему...

                                                              ***

«Пламенология Сердца»

Мальчик мой, ты станешь учёным? В какой области?

Которую собираешься обосновать сам?

И как её назовёшь?

«Пламенология Сердца»!

Ух, ты... Как прекрасно!

Откуда у тебя родилась такая удивительная мысль?

На наших уроках Сердца?

Ты порадовал меня, спасибо тебе!

Но готовься к тому, что учёный мир пока не в состоянии признать действительность психической или огненной энергии, хотя ею заполнена Вселенная, а Сердце аккумулирует её в себе.

Ты полагаешь, что наука Пламенологии Сердца есть твоя судьба? Тогда силы твои удесятерятся, устремление твоё будет подобно лучу Солнца.

Ты уже намечаешь проблемы для своей науки?

Да, я согласен с тобой, на Земле климатические условия действительно меняются, учёные подтверждают это и ищут объяснения. Но причём здесь твоя Пламенология Сердца?

Ты полагаешь, что дух человечества несёт ответственность за эти опасные явления?

Я горжусь тобой, юный основатель новой науки!

                                                              *** 

О щедрости Сердца

– Какая же любовь без самоотвержения?

– Какой подвиг без мужества?

– Какой труд без терпения?

– Какое творчество без самосовершенствования?

И кто над всем этим войском благих ценностей водительствует?

Мы размышляем о мощи чувств, о пламени Сердца. Чуткое, воспитанное, облагороженное Сердце есть сосуд Мировой Энергии. Она проявляется через раскрытые чувства, и Сердце направляет их на благие свершения.

Благие свершения Сердца называются духовными даяниями, Дарами духа. «...Дающий не знает, куда капает капля Благодати, как дождевое облако не знает, куда упадёт капля».

Щедрость Сердца в духовных даяниях усиливает пламя Сердца. Этот необычный сосуд вбирает в себя ещё больше Мировой Энергии.

Огонь Сердца делает человека неуязвимым и несёт его поверх препятствий.

Нужно дать Сердцу постоянную работу.

...Ты видела пламя Сердца? Можно, я запишу твой рассказ?

«Я была очень больна и умирала. Врачи отказались брать меня в больницу, ибо не было никакой надежды. Моя любимая бабушка три дня и три ночи не отходила от моей постели, она стояла на коленях у моего подголовья и молилась. Я была без сознания, но почему-то её молитву воспринимала, видела, как слова её превращались в мерцающие фиолетовые огоньки. Я радовалась им. Потом увидела Сердце бабушки, оно было в огне, испускало языки пламени... Я осталась жива. Спасла меня сердечная, огненная молитва бабушки...»

.

                                                                               ***

О напряженном молчании

Мудрец советует спрашивать у своих учеников, готовя их к жизненным испытаниям на пути восхождения:

– Не служишь ли тьме?

– Не слуга ли сомнения?

– Не предатель ли?

– Не лжец ли?

– Не сквернословишь ли?

– Не ленив ли?

– Не сердит ли?

– Не явлен ли к непостоянству?

– Не нерадив ли?

– Знаешь ли преданность?

– Готов ли к труду?

– Не убоишься ли Света?

Пусть думает каждый, заглядывая в своё Сердце.

Вопросы эти заданы и мне, потому тоже заглядываю в своё Сердце.

Молчание.

Сказано: «Как нужно бывает объединение молчанием! Ничто так не влияет на Сердце, как напряжённое молчание».

                                                                 ***

О Сердце в будущем

Беру Книгу Мудрости и читаю:

«Значение Сердца тем восхитительнее, что в будущем оно исключит многие аппараты. Действительно, в Новой Эре будут люди, которые заменят собою самые сложные аппараты. Сейчас ещё изобретают роботов, но после механической горячки обратят внимание на силы Сердца».

Что может сделать Сердце в будущем?

Оно поможет людям вести общение на расстояниях, посылая друг другу мысли.

Люди через Сердце начнут общаться с Высшими Мирами и войдут в Космическое Сообщество.

Глазами Сердца заглянут в недра планеты.

Разум Сердца откроет тайны иных планет.

Люди узрят Мир Духовный.

Чувствознание предупредит о бедствиях и катастрофах.

Врачи займутся профилактикой заболеваний.

Разум Сердца будет вести тончайшие и молниеносные расчёты.

Человек заглянет в клетки, атомы, молекулы, приблизит к своему взору самые отдалённые объекты Космоса.

И всё это – без аппаратов и машин.

На Земле воцарится Культура Облагороженного Сердца.

... Ты хочешь сказать, что без калькулятора и расчётов можешь вычислить корень или возвести число в любую степень?

Значит, будущее приближается!

                                                                               ***

О любви земной и небесной

– Что есть любовь земная?

– Что есть любовь небесная?

Заглянем в учебники истории: какое множество созиданий разрушено земной любовью и какое же множество окрылено любовью небесной!

Земная любовь есть любовь задерживающая.

Небесная любовь есть любовь устремляющая.

Земная любовь знает все ограничения пространства и сознания.

Небесная любовь не нуждается в мерах земных, она не затруднена расстояниями и суждениями о смерти.

Земная любовь знает мир как Планету.

Небесная любовь охватывает все миры.

Сердце пламенеет от любви.

Любовь есть высшая Священная Энергия.

Бог есть любовь.

От любви Сердце расширяется до Беспредельности и Бессмертия и набирает Вселенскую Мудрость.

А как величественно чувство взаимной любви!

                                                              ***

«Нащупать Сердце Вселенское…»

Ты опять по поводу своей Пламенологии Сердца?

Какую ещё проблему ты определил?

Изучить атмосферу миллионного города и пустыни.

И что это тебе даст?

Сравнить данные, чтобы обнаружить давление психической, то есть огненной энергии?

Ты поражаешь меня!

Тогда, может быть, пригодится тебе и такая идея: говорят, связь Сердца человека с космическим пульсом очевидна; так нельзя ли будет лабораторно нащупать Сердце Вселенское?

                                                             ***

О труде для Сердца

– Что есть труд для Сердца?

Берём Книгу Мудрости. Читаем:

«Труд – единственная основа жизни, путь совершенствования...

Труд может быть четырёх родов:

_ труд с отвращением, который ведёт к разложению;

_ труд несознательный, который не укрепляет дух;

_ труд преданный и любовный, который даёт жатву благую и, наконец,

_ труд не только сознательный, но священный под Светом Творца...

Пусть Творец живёт в Сердце.

Пусть он станет неотъемлемым, как само Сердце».

                                                                ***

Ответственность за свои мысли

Мудрецы наставляют о значении мысли.

Прежде отвечали за действие.

Потом поняли значение слова.

Теперь пора знать огонь мысли.

Каждая мысль рождает действие.

Крохотная мысль рождает крохотное действие.

Светлые, благородные мысли творят благо.

Тёмные, злые мысли несут разрушения, уничтожают красоту созидания.

От Сердца мысль – неудержимая стрела.

Хищную птицу можно догнать стрелою, но чем разложить мерзкую мысль?

Пусть в Сердце каждый взвесит, которая мысль ему достойна.

Пора понять, что каждый несёт ответственность за свои мысли.

Пусть будет нормой добромыслие, чуткомыслие, сердечномыслие, любовномыслие, светломыслие, прекрасномыслие.

                                                               ***

Новые проблемы Пламенологии Сердца…

Здравствуй!

Я ждал тебя. Каждая встреча с тобой окрыляет меня.

Ты открыл ещё новую проблему Пламенологии Сердца? Слушаю с огромным интересом.

Ты допускаешь, что каждое эмоциональное состояние человека производит особую химическую реакцию как внутри организма, так и в окружающей среде. Ты называешь эти состояния космическим разнообразием микрокосма.

И к чему же ты придёшь, изучая химизм этих состояний?

К решению соотношения физического и духовного миров?

Потрясающе!

Дальше ты собираешься изучить излучение сердечной молитвы и излучение зависти. Излучение бегущего оказать помощь и излучение спешащего убить. Излучение труда и излучение объедания, гнева и сострадания. Слезу раскаяния и слезу злобы.

Но чего ты ждёшь от этих противоположных реакций?

Ты думаешь, что, сравнивая их, можно получить продукты психической энергии?

Прекрасно!

Хочешь, предложу проблему?

Изучи ещё кровь в момент раздражения и гнева.

Говорят Мудрые Книги, что при раздражении и гневе в организме выделяется некий тонкий яд, который пока именуется Империлом. Яд этот откладывается на стенках нервных каналов и вызывает разные психические и физиологические отклонения и болезни. Говорят ещё, что с открытием Империла начнутся грандиозные научные революции, что приведёт к утверждению тонкоматериальной реальности. Успехов тебе, мой юный друг, создатель и основатель новой великой науки, которую ты назвал Пламенологией Сердца.

Позволь мне пожать руку Будущему! Ты его опора!

                                                                ***

В пламени Сердца сжигаем зло и раздражение, ненависть и ложь, предательство и лицемерие, бессердечие и малодушие, нетерпимость и издевательство.

Свергаем кадавру, которая называется: «На лице – маска, а в Сердце – кинжал».

В пламени Сердца плавим чувства милосердия, сострадания, покаяния, признательности, доброты, отзыв чивости, героизма, любви, любви, любви...

Разве не являются они чудесными путями сообщения с высшими энергиями, с Высшими Мирами?

Говорят Мудрые Книги: «Эманация Сердца постоянно творит светлое вещество, которое можно назвать смыслом Священной Энергии Вселенной».

Сердце есть Священный Сосуд Священной Энергии.

Спасибо тебе, Сердце, что ты Такое!

                                                              ***

Берегите Сердце!

Наши уроки Сердца подобны отеческим напутствиям сыну, уходящему в долгий и опасный путь.

– Сундук дорожный должен содержать все предметы на все случаи жизни, но в тайник уложите Сердце...

И долго вдогонку будем кричать:

– Главное – берегите Сердце!

                                                              ***

Соревнование в проявлении мощи Сердца

В школе объявлено соревнование.

Соревнуются все – и учителя, и ученики.

Воодушевляют соревнование личным примером директор и завуч.

Соревнуются не в беге, не в метании диска, не в

прыжках, не в борьбе, не в боксе, не в стрельбе, не в поднятии тяжестей, не кто дальше всех плюнет, кто громче всех заорёт, кто больше всех раздует жвачку... Соревнуются не в мощи мускулов, хитростях или глупостях.

Соревнование это необычное: учителя и ученики соревнуются в проявлении мощи Сердца. И проходит оно без судейства, без выявления победителей и призовых мест, без наград, без гордыни, без шума.

День первый: утверждается творящее терпение и долой раздражение.

День второй: утверждается любовь к ближнему и долой неприязнь.

День третий: утверждается доброта и долой злоба.

День четвёртый: утверждается сотрудничество и долой самость.

День пятый: утверждается красота и долой безобразное.

День шестой: утверждается взаимная признательность и долой неблагодарность.

День седьмой: возводится памятник Сердцу.

И пусть станет соревнование в проявлении мощи Сердца нормой образа жизни в школе.

Не о Вашей ли школе идёт речь, дорогой коллега?

                                                              ***

Напутствие Мудреца

Напутствует Мудрец:

Кто любит цветы, тот на пути Сердца.

Кто знает устремления ввысь, тот на пути Сердца.

Кто чисто мыслит, тот на пути Сердца.

Кто знает о Мирах Высших, тот на пути Сердца.

Кто готов к Беспредельности, тот на пути Сердца.

Так будем звать Сердца к познанию Источника.

Надо понять, что сущность Сердца принадлежит Миру Земному, Миру Духовному, всей Вселенной.

Можно осознавать миры в Сердце, но не в уме.

Так Мудрость противоположна уму, но не запрещено укрепить ум Мудростью.

Неразрывно с добром стоит Учение Сердца.

                                                               ***

«Чтобы сеять добро в учениках, надо, чтобы те открыли им свои Сердца»

Провели учителя совещание и пришли к выводу: чтобы сеять добро в учениках, надо, чтобы те открыли им свои Сердца.

Но как добиться этого?

– Может быть, наука нам поможет? – сказали они и направились на курсы повышения квалификации.

Там профессора объясняли им принципы, методы, формы обучения, говорили о целях и методах воспитания, рассказывали о стандартах образования, о реформах и концепциях. Потом выдали свидетельства о повышении квалификации и сказали:

– Дерзайте!

Применили учителя полученные знания на практике, но ученики не открыли им свои Сердца.

– Не хватает нам психологических знаний! – решили они.

И поспешили получить вторую специальность.

Наполнили свой ум массой психологических понятий, смешали их с массой педагогических понятий и приступили к практике.

Но ученики всё же не дали им заглянуть в свои Сердца.

– Наверное, поможет Запад!

И пригласили из-за океана специалистов по «новым технологиям образования». Те приняли менторскую позу и научили их неким туманным «интерактивным технологиям», которые, как они уверяли, сверхсовременные или даже из будущего.

Но эти сверхновые технологии тоже не сработали.

Опечалились учителя, не могут найти путь к Сердцам своих учеников, чтобы сеять в них семена добра.

– Может быть, спасёт Мудрость? – сказали они.

И нашли Мудреца, сидевшего в пещере.

– О, Мудрец, – взмолились они, – укажи нам путь к Сердцам наших Учеников, чтобы сеять в них зёрна добра, иначе поколение становится жестоким!

Сказал им Мудрец:

– Дам вам путь к Сердцам ваших учеников, но дайте мне дар ваш!

Учителя переглянулись: какого дара от них требует Мудрец?

«Путь к Сердцу ученика есть чистое Сердце учителя»

Тогда Мудрец сказал:

– Если у кого есть раздражение,

Дай мне раздражение.

Если у кого есть гнев,

Дай мне гнев.

Если у кого есть жестокость,

Дай мне жестокость.

Если у кого есть грубость,

Дай мне грубость.

Если у кого есть сомнение,

Дай мне сомнение.

Если у кого есть ненависть,

Дай мне ненависть.

Если у кого есть злоба,

Дай мне злобу.

Если у кого есть страх,

Дай мне страх.

Если у кого есть предательство,

Дай мне предательство.

Если у кого есть суеверие,

Дай мне суеверие.

Если у кого есть саранча мыслей,

Дай мне саранчу мыслей.

А если дадите пригоршню дурных привычек,

Я приму и эти пыльные погремушки.

Но не забудьте, чего достоин тот,

Кто отнимет однажды подаренное.

Итак, я принял весь мусор вашего Сердца,

И Оно становится чистым.

А вам открываю Мудрость:

Путь к Сердцу ученика есть чистое Сердце учителя.

                                                             ***

Нужен Союз Учительских Сердец

Дорогой Коллега!

Мой глас о спасении Сердца исходит из глубин чувствознания и ужасов очевидного.

Всё, что создано, создаётся и будет создаваться человеком и человечеством без водительства Сердца, навредит людям, погубит их и всех нас.

Всё, что создано, создаётся и будет создаваться человеком и человечеством под водительством Сердца, будет на пользу людям, спасёт их, останется с нами вечно.

Ибо только Сердце знает Весы Небесные.

Образование без водительства Учительского Сердца есть смута и гибель для человечества.

Образование под водительством Учительского Сердца есть благо и восхождение человечества.

Надо воспитывать Сердце и облагораживать в нём чувства, энергия которых неизмерима.

Воспитанное Сердце примет всю нравственность, ибо опора для неё – духовность, раскрывшаяся в Сердце.

Нет воспитания вне Сердца.

Нет ничего – ни любви к ближнему, ни патриотизма, ни терпимости, ни сострадания, ни уважения, ни свободы, ни справедливости, ни долга, ни веры, ни гармонии... Без твердыни Сердца и Духа всё будет строиться на песке.

Без понятия Сердца говорить о воспитании общечеловеческих ценностей – невежество.

Позволю себе напомнить Вам, дорогой коллега, Мудрость Великого Учёного:

«Знания в руках необлагороженного человека то же самое, что и сабля в руках сумасшедшего».

Надо прекратить склонять прекрасное поколение молодых к такому сумасшествию.

Образованию недостаёт Сердца.

Кто его восполнит?

Нас всего трое: Вы, Мы и Они.

Кто же ещё?

Нужен Союз Учительских Сердец.

                                                                 ***                             

Post Script

P.S. Дорогой Коллега!

Вы, наверно, заметили, что мысли, которые я черпаю из Святых Писаний и Духовных Учений, привожу без ссылок на источники и часто без кавычек. На это у меня есть своё основание.

Во-первых, они до той степени вошли в моё сознание, подсознание, в моё Сердце и сплелись с моей сущностью, что осмелюсь сказать: считаю их своими.

Во-вторых, набрался храбрости привнести в них своё понимание, своё толкование, изложить их в своих мысленных вариациях.

В-третьих, чувствую, Высокие Творцы Высших Учений не обидятся на меня, так как не отхожу от сути понимания Сердца.

Лишь бы не осудили меня Вы.

О Школе Жизни

 Иные особо организованные школы, имеющие свою теоретическую базу или определенную специфику, отличную от обычных школ, и в прошлом, и в наши дни носят разные названия. Так, в педагогическом мире существовали и существуют: "Школа радости", "Школа "Бодрая жизнь", "Вальдорфская школа", "Школа Френе", "Школа самоопределения", "Школа жизни", "Школа завтрашнего дня", "Школа Сухомлинского", "Школа Щетинина" и т.д. Естественно, что школы со специальными уклонами тоже имеют свои названия, вроде "Гуманитарная школа", "Музыкальная школа", "Математическая школа", "Экономическая школа" и др.

 Название "Школа Жизни" не есть изобретение автора, однако его содержание в том виде, в каком оно излагается в этом Трактате, специфично и отличается от содержания разных названий школ. Для пояснения специфики Школы Жизни следует обратиться к базовому понятию Школа жизни в нашей трактовке.

 Во-первых, о самой Школе. Содержание понятия Школа связывается нами с изначальным семантическим значением этого слова. Школа (лат.  скале) означает скалистую лестницу, ступеньки которой ведут вверх. Понятие это имеет религиозно-духовное происхождение, и в нём мыслится процесс становления, совершенствования, восхождения души и духовности человека: Школа (скале) есть скалистые, трудные, требующие силы воли, усердия, преданности, ступеньки лестницы восхождения, возвышения души. А носителем скале является учитель, то есть учитель и есть школа, школа в нём, а не вне его. Школа трактуется также как дом радости (греч.), но это не опровергает сложность восхождения по скале, ибо истинную радость можно пережить только в процессе преодоления трудностей, в процессе восхождения.

 Из современного значения Школы утеряна суть духовности и суть радости, и "школа" стала названием учебного заведения, вооружающего подрастающее поколение знаниями и умениями. Не подвергая сомнению значимость знаний в становлении личности ребёнка, тем не менее смею утверждать, что  качества знаний, ценность идей, мыслей и деятельности человека, возникающих на базе знаний, определяются не только истинностью самих знаний, но их духовной насыщенностью, личностным отношением человека к знаниям.

 Надо ли утверждать, что для общества крайне опасно давать безнравственному, бездуховному, бессердечному, злому человеку современные высшие знания о законах природы и веществ, психики и Вселенной.

 В базовом понятии гуманно-личностной педагогики возрождается суть духовного развития и становления растущего человека, суть трудности пути такого становления, и мыслится, что всё остальное содержание в виде знаний и умений должно быть им усвоено на почве духовности и нравственности.

 А теперь о Школе Жизни.

Жизнь есть всеначальная сила возникновения и развития всего сущего, всей природы и, разумеется, человека и человеческих сообществ тоже. В бесконечной цепи развития жизни на Земле существуют и конкретные исторические эпохи, характеризующиеся определёнными качествами. В развитии человеческих сообществ (государств, наций, народов) возникают исторически сложившиеся условия, предопределяющие качества настоящего и будущего.

 Носителем изначального импульса жизни является вся Природа, вся Вселенная, каждое их конкретное проявление, разумеется, и сам человек. Жив тот, кто хочет жить. Человек есть носитель сознательного, осознанного им импульса жизни.

 Таким образом, в человеческих сообществах условия или качества настоящей, современной ступеньки жизни и её проявления в будущем не есть независимая от самих людей действительность. Жизнь будет крепнуть идеями общежития. Осознавая в себе импульсы жизни и руководствуясь идеями общежития и сотрудничества, люди могут целенаправленно менять условия жизни, улучшать её качество и тем самым менять самих себя – совершенствовать свою духовность, свои знания, расширять грани своих возможностей. Чем более целенаправленно и согласованно они будут мыслить, действовать, трудиться, творить, тем большего успеха достигнут в улучшении жизни и раскрытии своей человеческой и личностной природы, в познании самого себя.

 Исходя из этого, гуманно-личностная педагогика принимает классическую формулу, гласящую, что Ребёнок не только готовится к жизни, но он уже живёт.

 Как водопад мчится жизнь, но не многие замечают это движение. Надо открыть Ребёнку саму жизнь, помочь ему вести наблюдения над явлениями жизни, черпать из них опыт для её улучшения, выбрать в ней верный путь. Нужно также, чтобы Ребёнок постиг закон о бесконечности жизни, о бессмертии и по мере взросления всё больше задумывался над вопросом: "Зачем я живу?" А в поиске ответа приходил к выводу: "Чтобы познавать и совершенствоваться, утверждая благо и способствуя эволюции человечества".

 Система гуманно-личностного подхода вдохновляет учителя на создание такого образовательного процесса, в котором Ребёнок в самой жизни научается менять, улучшать, совершенствовать условия этой жизни, повышать её качество, а не приспосабливаться к уже сложившимся условиям. Источником такого стремления должна стать высокая духовность.

 Понятие Школа Жизни, выносимое в качестве названия школы гуманно-личностной направленности, вбирает в себя именно это содержание. Отсюда и принцип, который является стержнем образовательного процесса в Школе Жизни: развивать и воспитывать в Ребёнке жизнь с помощью самой жизни.

 к содержанию

Как воспринимать Ребёнка

 Гуманно-личностный образовательный процесс должен быть пронизан учительским оптимизмом в отношении Ребёнка, то есть в отношении каждого конкретного ребёнка. Учитель сам верит в формулу "Он всё может" и вселяет эту уверенность в Ребёнка. Он поощряет детей стремиться к  самовоспитанию, к выработке воли и характера, к обогащению и расширению духовного мира, к трудностям в развитии и усвоении знаний, ставит перед ними общие и индивидуальные цели.

 Оптимизм учителя в отношении детей зависит от его философского восприятия Ребёнка. Кем является Ребёнок для учителя? Если Ребёнок для него только ученик, воспитанник, который обязан, в силу социальной обусловленности, усваивать знания и нравственные ценности, то сила оптимизма в образовательном процессе гаснет, и учителю не раз покажется тот или иной ученик, отстающий от других и ведущий себя безалаберно, безнадёжным. Чтобы не допустить даже такой мысли у учителя, не говоря уже о проявлении соответствующих ей отношений к таким детям (жалость, грубость, попытки избавиться), он должен быть вооружён, так сказать,  педагогической верой, которая будет руководить им и питать его оптимизм. В чём заключается суть этой веры, суть восприятия Ребёнка учителем?

 Сперва следует сказать о том, что педагогика, как важнейшая форма общечеловеческого и общественного мышления и деятельности людей, есть сложное, многогранное явление: она есть и наука, и искусство, и философия, и не обходится она в своей основе без таких постулатов, в которые надо верить, ибо невозможно их доказать научно. В педагогике, как общечеловеческой и общественной форме мышления и тем более деятельности людей, доля научно обоснованных закономерностей и потому точных суждений и действий крайне ограниченна. Проблема усугубляется тем, что учителя, которые ведут педагогическую деятельность и создают практику, не всегда вооружены полным набором этих научных знаний. В этой важнейшей сфере человеческой в общественной жизни огромную роль играют творческий опыт, интуитивные решения (их можно назвать интуитивной педагогикой), вековая мудрость. Всё это приобретает свою значимость для конкретного учителя в зависимости от того, во что он верит в Ребёнке.

 Трактат строится на фундаментальных допущениях, фундаментальных аксиоматических началах, составляющих Истину для Мировых Религиозных Учений и Предмет для многих духовно-философских учений. Суть их складывается в следующих трёх положениях:

 – душа человека есть реальная субстанция;

 – она устремлена к вечному восхождению и совершенствованию;

 – земная жизнь есть отрезок пути восхождения. Из этих допущений выводятся три постулата в качестве веры учителя в Ребёнка.

Первый постулат:

 Ребёнок есть Явление в нашей земной жизни, а не случайность. Он рождается потому, что должен был родиться, он является как бы на зов людей; человек рождается для человека, люди нужны друг другу, нуждаются друг в друге, ибо они творят друг друга и самих себя тоже.

Второй постулат:

 Ребёнок как явление несёт в себе свою жизненную задачу, жизненную  Миссию, которой он должен служить. Это его служение, его Миссия обращены на благо людей – на близких и родных, на знакомых и незнакомых, на нынешние и будущие поколения, на планетарную эволюцию. Есть люди – носители великих миссий для человечества. Раскрытие и утверждение таких миссий связано с содействием других людей. Каждый человек есть путь в жизни для другого. Так, Пушкин был явлением. Он нёс в себе Миссию создать великое творческое наследие для многих поколений людей. И няня Пушкина тоже была явлением и тоже несла в себе Миссию дать искры творчеству. Именно в этом смысле можно говорить о проявлении и утверждении личности.

Третий постулат:

 Ребёнок несёт в себе величайшую энергию Духа. Он как существо космическое, как микрокосмос вынашивает в себе могущество и безграничность макромира и устремлён к объятию этого мира. Он как человек стремится стать богочеловеком. Эти устремления к одухотворению своей сущности Ребёнку присущи изначально. Чувство владения  неограниченной энергией Духа питает все высшие устремления Ребёнка.

 Таким образом, учителю надо верить, что Ребёнок есть Явление, он несёт в себе свою жизненную Миссию, наделён величайшей энергией Духа. Такая вера в Ребёнка заполнит образовательный процесс оптимизмом, обеспечит учителя принципами творческого терпения, уважения и утверждения личности в Ребёнке, преданности Ребёнку и ответственности за судьбу Ребёнка.

Вера есть предчувствие знания; её постулаты не поддаются или не всегда поддаются научному доказательству. Лишь мудрость интуиции должна подсказать, насколько вера есть оправдание деятельности, а деятельность – углубление веры. Учитель, не веря в силу и могущество Ребёнка, будет не в состоянии строить оптимистический, гуманный педагогический процесс. Найдёт ли Ребёнок себя в жизни, сможет ли он проявить свою личностную диспозицию, не исказится ли его судьба, – всё это будет во многом зависеть от того, насколько процесс образования соответствует его внутренним устремлениям.

 Пусть учитель черпает силы для своей веры в Ребёнка и ответственности за его судьбу из приведённых ниже высказываний Христа. Эти же самые высказывания могут питать его возвышенные представления о Ребёнке.

«В то время ученики приступили к Иисусу и сказали: кто больше в Царстве Небесном? Иисус, призвав дитя, поставил его посреди них и сказал: истинно говорю вам, если не обратитесь и не будете как дети, не войдёте в Царство Небесное; итак, кто умалится, как это дитя, тот и больше в Царстве Небесном; и кто примет одно такое дитя во имя Моё, тот Меня принимает; а кто соблазнит одного из малых сих, верующих в Меня, тому лучше было бы, если бы повесили ему мельничный жернов на шею и потопили его во глубине морской... Смотрите, не презирайте ни одного из малых сих; ибо говорю вам, что Ангелы их на небесах всегда видят лице Отца Моего Небесного... Так, нет воли Отца вашего Небесного, чтобы погиб один из малых сих» (От Матфея Святое Благовествование).

____________________________________________________

 Духовний розвиток особистості у сучасній школі

         Людська духовнiсть — багатогранне i суперечливе явище суспiльного життя. Вона формується як здатнiсть переживати дiйсне, минуле i майбутнє як сучасне. Основа духовностi — дiяльнiсть людей i їхнього спiлкування. Поза духовнiстю дiяльнiсть втрачає людянiсть. Вона перетворюється на демонiчну силу iсторiї, спотворює її, калiчить людей витворами технократизму, полiтиканства, iдеологiзму тощо.

            Iстинно людська життєдiяльнiсть здiйснюється лише на засадах глибокої духовностi, головними домiнантами якої є вiра, надiя та любов. Вiра надихає людину, пiднiмає її над обставинами. У вiрi i через вiру знання отримують практичну енергiю, збагачуються почуттями i волею.

             Вiра народжує надiю. Зневiрена людина втрачає надiю на майбутнє, одночасно втрачаючи iстиннiсть людського ставлення до дiйсностi, суб’єктивного сприйняття обставин i протистояння їм дiяльнiстю. Iз втратою надiї втрачається людянiсть взагалi. Надiя — це крила вiри. На крилах надiї духовнiсть людини досягає найбiльш вiддалених горизонтiв майбутнього, вiдтворює його не тiльки як можливе, а й як належне i необхiдне.

             Заснована на знаннi вiри i надії iснує третя головна складова людської духовностi -любов. Це почуття - багатозначне.

             Предметом любовi може бути все, що викликає в людинi жагу, бажання, прагнення, потребу. Узагальненим виразом цiєї жаги постає життя. Любов — це жага людини до життя. Оскiльки людина бiльшою мiрою живе майбутнiм, переживає його, любов поєднує фундаментальнi форми його освоєння - вiру i надiю.

              Вiра, надiя i любов — одвiчнi фундаментальнi цiнностi людської духовностi.

              На запитання «що таке духовнiсть?»  можна дати таку вiдповiдь: це вiра, наповнена надiєю i любов’ю.

              Вiдродження духовностi у цьому зв’язку постає як вiдновлення людяностi споконвiчно притаманних людям цiнностей вiри, надiї i любовi в гармонiйнiй взаємодiї.

             Вiдродження духовностi нагальне велiння часу. Поряд з єднiстю вiри, надiї та любовi його вимiрами є гармонiя розуму, почуття і волi особистостi, дiалектичний взаємозв’язок iстини, добра i краси. Вiдродження духовностi - це вiдродження єдностi всiх особистiсних сил людини.

            Гола iстина — цiнний, але недостатнiй дороговказ життя. Істина потребує людського засвоєння — осмислення через почуття, захоплення, святiсть, жаль, спiвчуття, милосердя тощо. Щоб бути незаперечною iстина повинна пiдтверджуватися добром i красою.

             Бiологiчна освiта спрямована виховувати вибiркове вiдношення до свiту, своєї дiяльностi. Знання дають змогу учням усвiдомити рiвнi права на iснування на землi усiх видiв живих органiзмiв, що життя є найвищою цiннiстю. Лише усвiдомлення цього дасть нам змогу жити у злагодi з природою i з самим собою. Пiд час вивчення бiологiї, основ здоров’я ми маємо допомогти учням зрозумiти, що людина — частина природи i вона не має права знищити, завдати шкоди.

               Великого значення пiд час вивчення рiзних роздiлiв бiологiї, основ здоров’я я надаю вiршам, бо це дiйсно особливий  «дотик до душi», як сказала Лiна Костенко. Не можна вивчати рiзноманiтнiсть рослин, не згадавши поетичних рядкiв, якi поети рiзних епох присвячували цьому диву природи. Наприклад, для початку уроку «Рiзноманiтнiсть покритонасiнних» у сьомому класi можна використати такi рядки:

Є щось святе в словах: мiй рiдний край.

Для мене це матусi пiсня нiжна,

І рiдний сад вiд квiту бiлоснiжний,

І той калиновий у тихiм лузi гай.

            А вивчаючи однодольнi рослини можна запропонувати вiрш «Пшеничний колосок»:

Людей годує з сивини пшениця,

Росте i родить праведно завжди,

Лишає в душах сонячні сліди,

Неначе рiдна батькiвська свiтлиця.

Слугує людям хлiбом неодмiнно,

А потiм знову падає в рiллю.

Прийма покiрно доленьку свою:

Виконує призначення сумлiнно...

…Із кожним днем вона зроста у вись.

Терпляче жде, щоб колоски звелись:

Викохує бурштиновi зернята.

Свiй урожай примножує в стократ,

На цiлий рiк людина має свята,

Бо колосок цiннiший за агат...

             З метою виховання почуття нацiональної пам’ятi, бережливого ставлення до хлiба, до хлiборобської працi в нашiй школi проходять бiнарнi уроки бiологiї та iсторiї «Вiд зернини до золотого окрайця».   Їх  можна компонувати по-рiзному — з поданням рiзної iнформацiї, використанням рiзних iлюстративних матерiалiв тощо. Пропоную найяскравiшi елементи уроку.

               Вчитель бiологiї. Росте пшениця або жито, дозрiває колос. Чи  є хлiбом колосок, а зерно, а пшеничне поле?  Що потрiбно зробити з рослиною, щоб можна було споживати хлiб? (учнi роздумують — скосити, змолотити, висушити, змолоти). За цими словами - робота тисяч рук. І щовечора i щоранку звучить молитва:» «Хлiб наш насущний дай же нам...»

                З муки печуть хлiб.

- А чи бачили ви, як пече хлiб ваша мама чи бабуся?

- А на хлiбозаводi?

                Випiчка хлiба — це завжди таїна. Перед вимiшуванням господиня молиться Богу, коли тiсто сходить, у хатi голосно не розмовляють. Бо сходить її величнiсть Хлiб. Хлiб — це велика праця. Це мозолi до кровi. Це смертi мiльйонiв українцiв померлих вiд голоду. Який вiн — хлiб голодних? До слова запрошую вчителя iторiї.

                 Вчитель iсторiї. Хлiб спартанських рабiв людям довелося їсти і в двадцятому  столiттi. Пiд час вiйни у концентрацiйних таборах фашисти змушували в’язнiв тяжко працювати, а, щоб тi якось животiли, годували їх мiзерними пайками «рабського хлiба». За словами колишнього в’язня табору К 324 Володимира Санька, 150 грамiв хлiба з висiвок давали лише на вечерю. В Бухенвальдi, за свiдченнями Емiля Альперина, кусень хлiба вагою близько 200 грамiв давали на снiданок. За спогадами в’язня №79 414 М. Цирульницького, в таборi Келбасино євреям видавали на день по 150 грамiв майже неїстiвного хлiба та двi мерзлi картоплини. А у Варшавському гетто, за словами Марка Бернарда, в’язень отримував близько 2 кг хлiба на мiсяць. Спробуйте подiлити. Але i цей хлiб був глинистим i мiстив тирсу або картоплянi лушпайки.

              У  часи вiйни Ленiнград (сьогоднi - Петербург) був блокований протягом кiлькох рокiв. Фашисти, бажаючи захопити мiсто, перешкоджали постачанню до нього провiзiї, тому люди голодували. Були часи, коли для того, щоб якось протриматися, на одну людину видавали на день по 125 грамiв хлiба, спеченого з рiзноманiтними домiшками. Кожен завод тодi випiкав хлiб за своїм рецептом.  За одним з рецептiв, до тiста додавали:  75 % житнього борошна, 10 % харчової целюлози, 10 % жому, 2 % вiдбiйної пилюки, 2 % пилюки, вибитої з мiшкiв, 1 % хвої.  За iншим рецептом, житнього борошна  давали ще менше - 45 %,  жому - 10 %,  соєвого борошна - 5 %,  висiвок - 10 %,  целюлози - 15 %,  вiдбiйної пилюки - 5 %, солоду - 10 %.  Збереглися також iншi страшнi рецепти блокадного хлiба. Ленiнградцi добровiльно йшли на жертви, через любов до мiста i небажання здаватися вороговi.

              Але навiть такого хлiба не мали українцi пiд час голодомору 1932-1933 рокiв. У хлiборобiв тодi забрали не лише зерно, а й весь вирощений урожай. У людей забрали усе - зерно, худобу. Почався голод. Люди їли голубiв, горобцiв, собак, кiшок. А потiм не стало i їх. Їли зiлля, здохлину, очерет, хрущiв. Їли те, що не можна було їсти. Мiльйони людей!

              7 чи 8 мiльйонiв (остаточної цифри нiхто не знає) померлих вiд Голодомору 1932-1933 рокiв, масового знищення людей вiд голодної смертi, органiзованої Москвою.

              (Учнi зачитують спогади очевидцiв тiєї страшної трагедiї) (вчитель показує фотографiї жертв Голодомору).

              Вчитель запалює свiчку пам’ятi. Поки горить свiча в пам’ять померлих вiд голоду i ненароджених дiтей їхнiх, нехай кожен з вас в душi повторить молитву. Прошу усiх встати.

              «Роде наш небесний! Народе божий, неоплаканий! Усiх нас грiшних прости, що мовчали, за упокiй молебнiв не справляли, поминальних свiчок не свiтили. Прости нас, роде наш, замордований, лише сирою землею зiгрiтий. Царство вам, душi убiєннi!

             Господи! Страждання, муки i горе мого народу до Всевишньої скорботи зарахуй i бiди вiд землi i народу вiдведи! Нині i прiсно i навiки вiчнi вiдведи. Амiнь»

             Прошу сiдати.

             Саме такi уроки формують Людину, яка має iсторичну пам’ять, власне бачення минулого.

             Важливу роль у формуваннi духовностi школяра вiдiграє використання вiршiв, легенд, переказiв, пiсень, приказок, якi допомагають виховувати бережливе ставлення до природи, несуть естетичне задоволення. Наприклад, про пролiски с така легенда. «Українська дiвчина Катерина потрапила в неволю до туркiв. Але їй вдалось втекти. Не один i не два днi блукала помiж чужих людей. Тiкала, бо знала, що її чекала розправа за вбитого слугу султана. Султан же наказав повернути втiкачку живою чи мертвою. Довго поневiрялась, i коли врештi-решт дiсталась рiдного краю, зморена Катря плакала вiд щастя, аж раптом почула вигуки переслiдувачiв. Розкинула руки дiвчина, обняла мерхлу траву i почала благати: «Ненько моя, земле рiдна! Не дай загинути, вернутися в неволю!» Почула матiнка земля Катеринине благання й зашепотiли трави, а з небесної блакитi спустилися сутiнки i сховали втiкачку. Вiдтодi, де лiг на землю туман, заяснiли квiти пролiски, нагадуючи про хоробру дiвчину з України.»

           Вважаю, що учням важливо усвiдомити необхiднiсть збереження власного здоров’я. Поряд з пропагандою здорового способу життя намагаюся рiзними способами дати дiтям пiдтвердження унiкальностi життя людини. Часто при цьому використовую поетичнi рядки. Наприклад, при вивченнi теми «Емоцiї. Емоційні реакції і стани.»  у 9-му класi:

П’ять струн значних в життi людини.

Зв’язавши серце їх трима.

П’ять почуттiв, що похвилинно

Спалахують, i недарма.

Спасибi, Господи, що бачим

Всi кольори рiвнин i гiр.

О! Як багато для нас значить

Струна найважливiша - зiр.

Слова красивi, нiжнi чую,

Вiд радостi забило дух.

Як голос цей мене хвилює.

Спасибi, Господи, за слух.

За те, що можу вiдчувати

Небесний квiтiв аромат.

І за можливiсть смакувати.

За дотик дякую стократ.

           Цей урок було визнано переможцем Всеукраїнського конкурсу «Панорама творчих урокiв - 2005».

             Важливу роль у формуваннi духовного свiту дитини вiдiграє шкiльний краєзнавчий музей, в якому працюють вчителi i учнi, як науковi спiвробiтники. Ми називаємо його Храмом пам’ятi.

Днi складаються у мiсяцi й роки,

Кожна мить вiдходить у минуле.

А в музеї нашiм, навпаки,

Згадується й те, про що забули.

Доторкнiмося ж до того, що було

Що iще зумiли зберегти.

Перед «вчора» схилимо чоло,

Щоб смiлiш у «завтра» перейти.

           Будучи осередком освiти i виховання, музей сприяє забезпеченню духовної єдностi поколiнь. Краєзнавцями проводиться велика фондова, експозицiйна, лекцiйна, видовищна i масово-просвiтницька робота.

Наполегливо i творчо готують працiвники музею свої лекцiї та екскурсiї, презентацiї нових робiт, експозицiй, виставки в музеї та поза його стiнами, виховнi заходи, творчi зустрiчi. У 2009 роцi матерiали дiяльностi шкiльного краєзавчого музею представленi для участi у обласнiй виставцi педагогiчних iдей та знахiдок.

            Естетичнi знання, почуття, оцiнки, якi систематично формуються на уроках бiологiї, основ здоров’я, в музеї нашої школи, в позаурочний час допомагають гармонiзацiї юної особистостi, сприяють її духовному розвитку.

             Розум iнтегрує всi формоутворення людського духу в людську духовнiсть. Ми намагаємося, щоб на допомогу розуму прийшли почуття — свiтлi, позитивнi, людяностi, справедливостi, краси.

Лiтература:

1. В.П. Андрущенко. М.І.Михалъченко.Сучасна соцiальна фiлософiя. Київ.

Видавництво «Генеза» I996р.

2.Р. А. Арцишевський. Людина i свiт. Київ. «АртЕк>. I996р.

3.I.I.Бабин. А.В.Царенко. Пiзнавай себе. Тернопiлъ. I996р.

4 Культура вiдродження в Українi — Львiв: Астерикс, I99Зр.

5. Маковiй Г.П. Затоптаний цвiт. Народнi оповiдки.-К, 1993.

6. Троцик Л.В. «Вiд зернини до золотого окрайця». Бiологiя «Основа»

листопад 2009.

__________________________________________________________

Програма "Юний екскурсовод"

ПОЯСНЮВАЛЬНА  ЗАПИСКА

Законом України «Про освіту», Державною національною програмою «Освіта», Концепцією виховання в національній системі освіти визначено стратегічні завдання загальноосвітньої школи в сучасному українському суспільстві й вихованні підростаючого покоління, формуванні в нього світоглядних переконань, високої моралі, духовності та культури. Значний потенціал для досягнення цих завдань закладений у педагогічній спадщині та історії освіти України.

Особлива увага приділяється  формам краєзнавчо-пошукової діяльності учнів загальноосвітніх шкіл.

Шкільне краєзнавство, будучи одним із напрямів загального краєзнавства, є найважливішим фактором морального, інтелектуального, естетичного виховання підростаючого покоління. Будь-який школяр, який цікавиться краєзнавством, може вибрати собі заняття до душі.

Результатом серйозної краєзнавчої роботи є шкільний музей – важливий фактор формування суспільної активності школярів, що дає можливість багато бачити власними очима і це робить його могутнім засобом переконання, агітації і пропаганди. 

 У стінах Нетішинської ЗОШ I-III ступенів №2  працює зразковий шкільний краєзнавчий музей із відділами: археологія, етнографія, природничий, історія міста, школи, музею, військова історія, нумізматика, геральдика, букіністика. У  юних краєзнавців є можливість не лише вивчати історію чи природу рідного краю, а й доносити ці знання до відома інших. Вихованцям гуртка «Юні екскурсоводи» пропонується вивчати екскурсійну справу, опановувати ораторську майстерність, поглиблено вивчати побут та звичаї своїх предків, щоб потім підготувати та провести цікаву та захоплюючу екскурсію для своїх ровесників, друзів, батьків, вчителів.

На початку занять проводяться збори батьків гуртківців, де їм повідомляють про плани занять і екскурсій, умови їх проведення.

Екскурсії повинні давати знання з історії, літератури, мистецт­ва, архітектури, природознавства, екології і формувати наукові інтереси, творчу ініціативу і громадську позицію шкільної молоді

НАВЧАЛЬНО-ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН

№ п/п	Тема	Кількість годин
		усьо-го	теоретичних	прак-тичних
1	2	3	4	5
1	Вступ. Мета і завдання гуртка. Інструктаж з Т.Б	2	2	-
2	Історія шкільного краєзнавчого музею.	6	2	4
3	Екскурсія, її поняття.	5	2	3
4	Професійна майстерність екскурсовода .	6	2	4
5	Опрацювання матеріалів для проведення екскурсії «Історія школи».	6	2	4
6	Опрацювання матеріалів для проведення екскурсії «Історія міста Нетішина та ХАЕС».	6	2	4
7	Опрацювання матеріалів для проведення екскурсії «Військова історія»	6	2	4
8	Опрацювання матеріалів для проведення екскурсії «Український побут»	6	2	4
9	Опрацювання матеріалів для проведення екскурсії «Природничий  відділ»	6	2	4
10	«Опрацювання матеріалів для проведення екскурсії «Геральдика»	4	2	2
11	Опрацювання матеріалів для проведення екскурсії «Нумізматика»	4	2	2
12	Опрацювання матеріалів для проведення екскурсії «Букіністика»	4	2	2
13	Залікове заняття. Екскурсійна практика.	3	1	2
Усього:		64	25	39

ПРОГРАМА

Програма пропонує проведення теоретичних і практичних за­нять протягом одного року навчання, два рази на тиждень, використовуючи різноманітні форми, напрями та методи.

Цікаві і змістовні екскурсії викликають активізацію пізнавальної діяльності учнів і дають значно кращі результати, ніж повсякденні уроки. Саме на екскурсіях школярі отримують знання, розширяють свій кругозір, збагачуються духовно, виходячи за межі класної кімнати.

Гуртківці по­винні широко використовувати фонди державних та громадських музеїв, архівів, бібліотек. 

Програма передбачає як роботу з допомогою керівника, так і самостійну творчу діяльність учнів над опрацювання літератури, складанням екскурсійних текстів, підготовкою презентацій, проведення крає­знавчих досліджень,  проведення  конкурсів та вікторин.

Під час екскурсій використовуються такі педагогічні прийоми, як опис, пояснення, коментування, ци­тування.

При проведенні занять необхідно користуватися наочними посібниками,  фотографіями, гербаріями, колекціями, репродукціями.

Кожний гуртківець повинен знати в загальних рисах історію та теорію екскурсійної справи, володіти навичками та вміннями для ведення краєзнавчої, пошукової, екскурсійної роботи. 

Основною навчальною базою для проведення занять гуртка є зразковий шкільний краєзнавчий музей.

Програма є орієнтованою і може бути використана у роботі музеїв при закладах освіти, технічних училищ, музеїв сільської місцевості.

1. Вступ.

Мета та завдання гуртка юних екскурсоводів. Організація занять гуртка. Правила техніки безпеки під час роботи в музеї та під час проведення екскурсій. Форми краєзнавчої роботи. Функції краєзнавства. Напрями краєзнавчої  роботи. Розподіл обов’язків між членами гуртка.

2. Історія шкільного краєзнавчого музею.

Історія створення музею, засновники, реєстрація, збір експонатів, організація діяльності.

Практичні  заняття.

Фотографування та створення слайд-презентації відділів музею.

Оформлення буклету «Наш музей».

Зустріч із засновниками музею.

3. Екскурсія, її поняття.

Екскурсія, її поняття, суть, класифікація, логіка, ознаки, функції екскурсій.

Практичні  заняття.

Участь в оглядовій екскурсії. Скла­дання плану екскурсії.

Екскурсія до міського краєзнавчого музею.

4. Професійна майстерність екскурсовода.

Історія становлення професії. Робота екскурсовода. Вміння підібрати фактичний матеріал. Складання текстів тематичних екскурсій. Володіння основами культури мовлення. Використання жестів, міміки. Моральні якості екскурсовода. Естетичні вимоги до екскурсовода.

Практичні заняття.

Підготовка міні-презентації: «Я –екскурсовод».

Зустріч з екскурсоводами міського краєзнавчого музею.

Конкурс на краще володіння мовою під час проведення  екскурсії.

5. Опрацювання матеріалів для проведення екскурсії «Історія школи».

Аналіз екскурсійних об’єктів (загальні відомості, зовнішній вигляд, експозиційний матеріал, узагальнення і висновки). 

Складання  текстів  екскурсій, їх обговорення.

Практичні заняття.

Зустріч з першими директорами школи, вчителями школи.

Оформлення книги «Дзеркало учительської душі» про життя і роботу вчителів школи.

6. Опрацювання матеріалів для проведення екскурсії «Історія міста Нетішина та ХАЕС».

Збір та систематизація відомостей про історію та походження назви міста, промисловість, освіту, культуру міста,  історію розбудови міста та побудови ХАЕС.

Практичні заняття.

Вікторина «Моє місто». Конкурс творів на тему «Нетішин-місто енергетиків».

Оформлення фотовиставки «Моє рідне місто».

7. Опрацювання матеріалів для проведення екскурсії «Військова історія». Велика Вітчизняна війна. Початок війни. Основні періоди Великої Вітчизняної війни. Нетішин у роки війни. Партизанський рух. Концтабір «Грослазарет  Славута – 301».

Практичні заняття.

Зустріч з ветеранами та учасниками бойових дій.

Перегляд  фільму «Грослазарет  Славута – 301», створеного працівниками шкільного музею.

8. Опрацювання матеріалів для проведення екскурсії «Український побут».

Вишивка. Посуд. Предмети побуту.

Практичні  заняття.

Складання тексту екскурсії. Проведення екскурсії.

Оформлення виставки «Сучасна вишивка бісером».

9. Опрацювання матеріалів для проведення екскурсії «Природничий відділ».

Ознайомлення з флорою і фауною рідного краю. Збір теоретичного матеріалу про експонати геологічної експозиції, зоологічної експозиції та експозиції лікарських рослин.

Практичні  заняття.

Оформлення експозиції лікарських рослин. Проведення екскурсії. 

Проведення уроку для учнів 8 класу «Різноманітність і значення молюсків».

10.  Опрацювання матеріалів для проведення екскурсії  «Геральдика».

Наука про герби. Тлумачення кольорів у геральдиці. Герольди – розпорядники турнірів.

Практичні заняття.

Проведення екскурсії.

11. Опрацювання матеріалів для проведення екскурсії «Нумізматика».

Збір інформації про монети, монетні двори, мюнцкабінети,  медалі.

Практичні заняття.

Чищення монет. Підготовка екскурсії.

12. Опрацювання матеріалів для проведення екскурсії «Букіністика».

Антикварна книга, букіністична книга, нова книжкова продукція.

Практичні заняття.

Екскурсія до міської бібліотеки.

Проведення пробних екскурсій.

13. Залікове заняття. Екскурсійна практика.

Підведення підсумків занять за рік. Проведення екскурсій для груп учнів.

Перелік обладнання для організації роботи гуртка:

-          компʼютер з виходом в Інтернет-мережу;

-          фотоапарат; 

-          папір формату А- 4 та зошити учнівські.

Гуртківці повинні знати:

-          основні поняття та терміни, нормативні акти, класифікацію музеїв;

-          методичні прийоми показу;

-          функції та напрями діяльності музеїв;

-          вимоги до масово-просвітницької діяльності  музеїв.

Гуртківці повинні вміти:

-          використовуючи наявний фактичний матеріал складати тексти екскурсій для окремих експозицій музею;

-          працювати з науковою літературою, путівниками, картосхемами; 

-          відбирати і вивчати екскурсійні об’єкти; 

-          володіти екскурсійними методами і прийомами; 

-          самостійно проводити екскурсії;

-          користуватися невербальними способами спілкування;

-          створювати та оформляти музейну експозицію;

Інформаційно-методичне забезпечення проведення занять.

1.      Вступ.

            Дні складаються у місяці й роки,

Кожна мить відходить у минуле,

А в музеї нашім навпаки

Згадується й те, про що забули.

Доторкнімося ж до того, що було,

Що іще зуміли зберегти.

Перед вчора схилимо чоло,

Щоб  сміліш у завтра перейти.       Л.Д.Котик.

Засідання музейного активу

Форми краєзнавчої роботи - урочна і позаурочна, як активна  (пошук, туризм, польова робота) і пасивна (відпрацювання польових матеріалів, екскурсійне обслуговування в шкільних музеях). Позаурочна краєзнавча робота - це пошукові експедиції, туризм, краєзнавчі теоретичні гуртки, тематичні вечори, конкурси, олімпіади, пленер (живописні етюди з натури).

Краєзнавство — збір, накопичення і популяризація відомостей про певну територію з різних точок зору: географії, геології, метеорології, рослинного і тваринного світу, населення, господарства, історії, культури тощо. Є також суспільним рухом.

На даний час виділяються три основні функції краєзнавства:

Педагогічна — показує краєзнавство як дидактичний принцип, за допомогою якого можна підвищити ефективність навчально-виховного процесу в освітніх закладах, успішно отримувати знання про природу й життєдіяльність людини, допомагати формувати практичні уміння і навички.

Навчальна — показує краєзнавство як окремий базовий курс елементарної шкільної географії, з якого починається вивчення систематичного курсу географії в школі.

Наукова — показує краєзнавство як структурну складову географічної науки з усіма притаманними їй методами дослідження. 

В останні роки особливо неухильно зростає роль краєзнавства, коли однією з найважливіших суспільних завдань стає морально-патріотичне виховання підростаючого покоління. Краєзнавство краще інших галузей знання сприяє вихованню патріотизму, любові до рідного краю, формуванню суспільної свідомості. Адже знати свій край – це любити його і дбати про нього. Знання свого краю, його минулого й сьогодення необхідно для безпосередньої участі в його перетворенні, оскільки рідний край - жива, діяльна частка великого світу. Краєзнавство народжує почуття патріотизму - глибокої любові до Батьківщини.

Розрізняють такі напрями краєзнавчої роботи: географічне, художнє, історичне, літературне, екологічне. 

Географічне краєзнавство вивчає кліматичні особливості місцевості та їх динаміку, лісові та степові масиви, пагорби, яри, окремі дерева, кургани, фрагменти ландшафту і морських акваторій, степові кургани, окремі гори і бархани, ґрунту, тваринний світ, струмки і джерела. 

Об'єктом художнього краєзнавчого пошуку можуть стати скульптура, архітектура, художні ремесла, усна народна творчість, музичний фольклор, різьблення по дереву, мистецтво танцю тощо. 

Предметом уваги краєзнавців-істориків є історія міст, селищ, окремих будівель, видатних особистостей, підприємств, шкіл, соціальних процесів і явищ, населення. 

У педагогічній науці метою літературного краєзнавства є виявлення двох залежностей: як те чи інше місто (село) сформували особистість письменника (поета) і як цей письменник відобразив у своїй творчості ту чи іншу місцевість.

Основними джерелами краєзнавчої інформації є: 

- періодична преса (газети, журнали, альманахи); 

- художня література (але потрібно пам'ятати, що не кожен письменник-художник достовірно відображає дійсність); 

 - архівні фонди; 

 - фонди музеїв; 

 - різноманітні плани і карти; 

 - матеріальні сліди культури (твори скульптури, живопису, архітектури); 

 - матеріали статистики; 

- системний підхід; 

 - гранична достовірність фактів; 

 - синхронність окремих напрямків пошуку. 

На всіх етапах краєзнавчої діяльності застосовують різні традиційні методи дослідження, а саме:

літературний — відбір і аналіз літературних джерел, що стосуються об'єкта вивчення;

статистичний — вивчення кількісних показників у характеристиці ряду краєзнавчих об'єктів і явищ;

візуальний (спостереження) — узагальнення власних спостережень під час дослідження краєзнавчого об'єкта. У процесі роботи проводяться бесіди з місцевими жителями, працівниками органів державної влади, спеціалістами господарства, культури й освіти, свідками подій, науковими працівниками тощо. Усі цікаві і пам'ятні місця бажано фотографувати або знімати відеокамерою;

картографічний — один із найпоширеніших методів дослідження. Хоча він і відомий з давніх часів, але його слід відносити до сучасних, якщо розглядати як особливу форму просторового моделювання. Адже карта — це логічна образно-знакова модель території, яка цілеспрямовано відображає об'єкти, явища, зв'язки і взаємозалежності, що належать до цієї території;

ПОЯСНЮВАЛЬНА  ЗАПИСКА

Законом України «Про освіту», Державною національною програмою «Освіта», Концепцією виховання в національній системі освіти визначено стратегічні завдання загальноосвітньої школи в сучасному українському суспільстві й вихованні підростаючого покоління, формуванні в нього світоглядних переконань, високої моралі, духовності та культури. Значний потенціал для досягнення цих завдань закладений у педагогічній спадщині та історії освіти України.

Особлива увага приділяється  формам краєзнавчо-пошукової діяльності учнів загальноосвітніх шкіл.

Шкільне краєзнавство, будучи одним із напрямів загального краєзнавства, є найважливішим фактором морального, інтелектуального, естетичного виховання підростаючого покоління. Будь-який школяр, який цікавиться краєзнавством, може вибрати собі заняття до душі.

Результатом серйозної краєзнавчої роботи є шкільний музей – важливий фактор формування суспільної активності школярів, що дає можливість багато бачити власними очима і це робить його могутнім засобом переконання, агітації і пропаганди. 

 У стінах Нетішинської ЗОШ I-III ступенів №2  працює зразковий шкільний краєзнавчий музей із відділами: археологія, етнографія, природничий, історія міста, школи, музею, військова історія, нумізматика, геральдика, букіністика. У  юних краєзнавців є можливість не лише вивчати історію чи природу рідного краю, а й доносити ці знання до відома інших. Вихованцям гуртка «Юні екскурсоводи» пропонується вивчати екскурсійну справу, опановувати ораторську майстерність, поглиблено вивчати побут та звичаї своїх предків, щоб потім підготувати та провести цікаву та захоплюючу екскурсію для своїх ровесників, друзів, батьків, вчителів.

На початку занять проводяться збори батьків гуртківців, де їм повідомляють про плани занять і екскурсій, умови їх проведення.

Екскурсії повинні давати знання з історії, літератури, мистецт­ва, архітектури, природознавства, екології і формувати наукові інтереси, творчу ініціативу і громадську позицію шкільної молоді

анкетний — письмове  або усне опитування місцевих краєзнавців або просто жителів населеного пункту за певною анкетою чи спеціально складеними запитаннями, для збирання масового матеріалу, щоб встановити певні закономірності чи явища;

польові дослідження — польові роботи по збору первинних даних;

описовий — метод, який використовують під час вивчення розміщення видів діяльності та розселення. У цей час широко застосовується описова статистика у вигляді наборів числових даних, що характеризують ту чи іншу ситуацію;

експедиційний — метод, створений для активізації краєзнавчої роботи;

фотографування — дає можливість зафіксувати найцікавіші епізоди і є важливим документом проведеної роботи. Останнім часом широко використовується також і відеозйомка.

З кінця XX ст. у краєзнавчих дослідженнях зростає роль і значення комп'ютерних технологій. Вони дають змогу обробляти величезні масиви даних у короткі терміни і з малими затратами. Завдяки їм можна широко застосовувати на цілком новій основі такі методи, як моделювання, математичний, картографічний тощо.

Краєзнавчі музеї збирають, зберігають, вивчають і експонують матеріали, що розповідають про природу, економіку, історію і культуру певного краю (області, району, міста, села). Музеї такого профілю здійснюють значну науково-дослідну роботу, спрямовану на вивчення колекцій, проводять археологічні розкопки і наукові експедиції, видають наукову і науково-популярну літературу. На базі краєзнавчих музеїв відбуваються наукові читання та конференції, відкриті заходи та уроки.

Правила для гуртківців:

 •  Експериментуй, випробовуй, досліджуй! 

•  Спілкуйся, пізнавай, обговорюй результати.

• Читай описи експонатів. Навіть очевидні речі можуть відкритися для тебе з нового боку. 

•  Запитуй. Тобі має бути цікаво і комфортно. 

•  Фотографуйся і фотографуй. Нехай це будуть одні з найкращих твоїх фото! 

•  Будь активним, щирим, відвертим, наполегливим.

•  Дотримуйся правил поведінки та техніки безпеки.

1.      Історія шкільного краєзнавчого музею.

Музей зареєстрований при Хмельницькому обласному центрі туризму і краєзнавства учнівської молоді 22 червня 2001 року ( свідоцтво 322-25-02 «Про відомчу реєстрацію музею при закладі освіти системи Міністерства освіти України»).

Відділ історії музею

Ініціаторами музею стали вчителі історії - подружжя Кравчуків Світлана Миколаївна і Олександр Сергійович. 

Збір експонатів розпочався ще у 1996 році. Пріоритетним методом пошуку стали походи – експедиції. Здійснюючи піші подорожі у найближчі села, природу, збирали експонати: листи, пам’ятки старовини, предмети побуту, ремесел, національного вбрання, нагороди, книги, ікони, писанки, каміння з відбитками рослин, черепашки молюсків та багато інших експонатів. Вражає насиченість експозицій оригінальними пам’ятками і експонатами, яких близько 7 тисяч.

  Учасники пошукового процесу об’єктами досліджень обрали найрізноманітніші історичні пам’ятки і події рідного краю, серед яких події Національно - визвольної революції XVII століття, голодомору 30-х років, Великої Вітчизняної війни, Чорнобильської катастрофи, Поділля періоду директорії тощо. Їх праця була відмічена на міському, обласному і всеукраїнському рівнях.

Музей взаємодіє з державними,  науковими, громадськими та іншими зацікавленими закладами і установами.

Робота краєзнавчого музею ведеться на основі самоврядування. Вищим керівним органом є Рада Старійшин, яка обирає директора. Дорадчим органом є Рада пошукових груп, а виконавчим – Віче. За своїм статусом учні,  які працюють у музеї, мають звання «Молодших наукових співробітників»,  яке засвідчується Посвідченням молодшого наукового співробітника.

Зразок посвідчення молодшого наукового співробітника

Експонати музею розміщені у розділах: археологія, природознавство, етнографія, історія школи, міста, військова історія,  нумізматика, геральдика, букіністика.

Будучи осередком освіти і виховання, який сприяє забезпеченню духовної єдності поколінь, краєзнавцями проводиться велика фондова, експозиційна, лекційна, видовищна і масово-просвітницька робота.

Традиційними стали музейні уроки - спогади до річниць визволення України від німецько-фашистських загарбників та до Дня Перемоги.

 Проводяться також уроки з різних предметів. Наполегливо і творчо готують працівники музею свої лекції та екскурсії, презентації нових робіт, експозицій, виставки в музеї та поза його стінами.

Наш музей створений з метою збереження і використання історико-культурної спадщини рідного краю, формування у підростаючого покоління національної свідомості, забезпечення духовної єдності поколінь, створення умов для формування у дітей системи наукових знань.

          Головним завданням музею є: 

- вивчення, охорона і пропаганда пам’яток історії, культури і природи рідного краю;

- розвиток творчих інтересів до пошукової, краєзнавчої, науково-дослідницької та природоохоронної роботи;

- формування у дітей та юнацтва національної самосвідомості, активної громадської позиції;

- проведення культурно-освітньої роботи серед учнівської молоді;

- допомога педагогічному колективу школи у впровадженні нових нетрадиційних форм роботи за інтересами.   

   Уривки столiть. Як їх важко донести в майбутнє, 

   Бо стрiмка i бурхлива спогадiв наших рiка. 

   Та лиш пам’ять вирiшує бути всiм нам, чи не бути; 

   І майбутнє можливе, як минуле в серцях не зника.

   Важко людям усе пам’ятати i знати. 

   А ще важче сьогоднi усе зберегти для людей. 

   Але змiг кожну мить, кожен день, кожен рік увiбрати

   Наших спогадiв храм — шкiльний краєзнавчий музей!

                                                                           І.В.Олійник.

«Ви потрапили в Храм людської пам’яті», - такими словами розпочинаються екскурсії у нашому музеї.

3. Екскурсія, її поняття.

Поняття екскурсії. Екскурсія - колективний огляд музею, різноманітних пам’ятних місць, підприємств, архітектурних споруд, населених пунктів, природно-географічних об’єктів, який організується та проводиться за визначеною темою й спеціальним маршрутом під керівництвом фахівця-екскурсовода в освітніх, пізнавальних і виховних цілях.

Екскурсія - це вид навчальної роботи, при якому навчання проводиться на натуральному природному або виробничому об’єкті поза межами школи, чи класу.

Екскурсія є організованою формою навчання і одночасно методом навчання.

Навчальне значення екскурсії полягає в тому, що під час екскурсії здійснюється реалізація дидактичних принципів зв’язку з життям, політехнічного навчання, наочності і т.п.

Як метод екскурсія належить до ілюстративного методу навчання, у якому учні практично не впливають на спостережуваний об’єкт чи явище, процес.

Екскурсії, як метод навчання і форма організації занять зародилися на початку XX століття. На даний час вироблена система екскурсій і методика їх проведення.

Етапи проведення екскурсій:

1. Вибір теми та визначення мети екскурсії.

2. Складання бібліографії.

3. Вивчення літератури, джерел (виписки, цитати).

4. Вивчення об’єктів показу (опис зовнішнього вигляду, легенда тощо).

5. Відбір об’єктів показу та визначення маршруту.

6. Робота над змістом екскурсії: вступ, основна частина, висновки, узагальнення.

7. Робота над методикою проведення екскурсії (визначення  найкращих методів і прийомів).

8. Підготовка й оформлення документації: розгорнутого плану екскурсії, довідкового апарату, додаткових наочних посібників тощо.

9. Прийняття екскурсії науково-методичною радою та включення її до екскурсійної тематики музею та туристично-екскурсійної організації.

10.Удосконалення екскурсії (відповідно до зауважень рецензентів).

11. Складання методичної розробки екскурсії, прослуховування  екскурсії.

Класифікація екскурсій. Екскурсії розрізняються: за місцем проведення і об’єктами показу (в музеях, поза музеєм, по місту, краю, по пам’ятках історії, культури, архітектури тощо); характером тематики (оглядова, тематична, наскрізна); цільовому призначенню (навчальна, методична); складу екскурсійних груп (для дорослих, дітей, учнів різних вікових груп, студентів, фахівців різних галузей знань).

Класифікація екскурсій проводиться за різними ознаками:

Тематичні екскурсії присвячуються одній певній темі програми. 

Комплексні екскурсії проводяться за схожими темами кількох навчальних предметів. 

Екскурсії повинні бути чітко сплановані і старанно готуватися.

Плануються такі складові елементи екскурсій:

-          тема екскурсії; 

-          об'єкт екскурсії; 

-          час проведення екскурсії; 

-          оформлення результатів.

4.      Професійна майстерність екскурсовода.

Екскурсія – це сумісна робота екскурсовода та групи відвідувачів чи туристів. Екскурсовод повинен бути грамотним, тактовним, урівноваженим, чутливим до настрою групи, знаючим, володіти методикою проведення екскурсії, культурою мови та жестів (виключати слова-паразити, запобігати непотрібних зворотів, володіти науковою термінологією, правильною дикцією, мова повинна бути образною, чіткою, тощо). Уміння екскурсовода заволодіти увагою групи екскурсантів, зацікавити їх певним матеріалом, пам’яткою або місцевістю – головний чинник успіху екскурсії. Знання психології різних категорій екскурсантів (за віком, професією, соціальним станом тощо) є обов’язковим для екскурсовода.

Усяка професія являє собою рід трудової діяльності, що вимагає від людини певних знань і трудових навичок. Здобуваються ці знання й навички шляхом загальної або фахової освіти й у ході повсякденної практичної діяльності працівника. 

Донедавна (кінець 60-х років) робота  екскурсовода не сприймалась як професійна, вона являла собою вид аматорських занять для груп ентузіастів. Обов’язки екскурсовода виконували фахівці різних галузей знань без відриву від своєї основної діяльності (педагоги, наукові співробітники музеїв, інститутів і ін.) Лише в декількох екскурсійних бюро й в окремих музеях були штатні екскурсоводи. Однак уже в той час ця робота починала здобувати професійні риси.  Поява нової професії пов’язана з мірами, прийнятими директивними органами в 1969 р. по розвитку туризму й екскурсійної справи в країні. Зміна функцій екскурсій, перетворення їх з форми відпочинку у форму культурно-виховної роботи в трудових колективах, за місцем проживання трудящих і з туристами, у велику галузь обслуговування населення сприяло підвищенню ролі екскурсоводів, подальшому становленню нової спеціальності. Екскурсовод, що в 1940 р. був визначений як керівник екскурсії, у музеях – співробітник, що показує екскурсантам виставлені для огляду предмети й даючи необхідні пояснення, в 70-х роках став одним з тих, кому довірено нести знання людям, екскурсовода стали розглядати як педагога й вихователя. Екскурсоводами стали називати працівників бюро подорожей і екскурсій, державних і відомчих музеїв, постійних виставок, художніх галерей, організацій Міністерства освіти, які проводять екскурсії з показом пам’ятників, примітних місць, експозицій музеїв. Звання «екскурсовод» привласнювалося працівникам названих організацій, які мали відповідне утворення, пройшли підготовку на спеціальних курсах або самостійно виконали всі вимоги, пропоновані до осіб, які закінчили курси підготовки екскурсоводів. Екскурсовод став центральною фігурою екскурсійної справи. 

Вимоги професії. До тих, хто обрав для себе професію екскурсовода, вона пред’являє ряд вимог. Серед них: схильність до участі в культурно-виховній роботі; розуміння значення екскурсії й своєї ролі в процесі виховання; свідомість свого боргу; наявність гарної дикції, певних знань по одній або декількох екскурсійних темах; непримиренність до недоліків, безкультур’ю, пережиткам минулого у свідомості й поводженні людей; безперервне поповнення й удосконалювання своїх знань; почуття нового; ініціатива й творчий пошук у роботі; глибоке вивчення інтересів і запитів екскурсантів; диференційований підхід до обслуговування різних груп населення; вихованість, висока культура в роботі й поводженні, ввічливість, тактовність в обігу з екскурсантами; володіння методикою проведення екскурсій; любов до своєї професії. 

Кожний екскурсовод повинен мати знання не тільки своєї спеціальності, але й знання основ педагогіки й психології. Дуже важливо також, щоб екскурсовод міг аналізувати свої роботи, умів дати об’єктивну оцінку проведеної екскурсії, проявляв принциповість і вимогливість до себе. 

Професія екскурсовода передбачає володіння певним колом практичних умінь. Ці вміння дозволяють йому відібрати, сформулювати й ефективно донести свої знання до широкої аудиторії. Кожний працівник, що обрав професію екскурсовода, повинен уміти: підібрати необхідний фактичний матеріал, вивчити його, підготувати індивідуальний текст екскурсії на певну тему, скласти методичну розробку, застосовувати методичні прийоми на практиці, використовувати наочні матеріали «портфеля екскурсовода», прослуховувати екскурсоводів по своїй галузі знань і надавати їм допомогу, брати участь у пропаганді екскурсійних можливостей краю. 

      Практичні знання й уміння є основою для участі екскурсовода в методичній роботі, дозволяють керувати методичною секцією, методичним кабінетом, надавати допомогу починаючим екскурсоводам. Володіння практичними знаннями й уміннями є міцною основою майстерності екскурсовода. 

Особистість екскурсовода. Людина як гармонійно розвинена особистість сполучає у собі духовне багатство, моральну чистоту й фізичну досконалість. Кожна особистість має свої особливості. Таких особливостей три: 

 1. Стійкість властивостей особистості. 

 2. Єдність особистості як єдність певних властивостей і якостей. 

 3. Активність особистості, що знаходить висвітлення в багатобічній діяльності. 

 Моральні вимоги до особистості – дотримання загальних принципів і норм поведінки.

Основні риси особистості: розумність – здатність робити розумні, осмислені дії; відповідальність – розуміння результатів своїх учинків; особисте достоїнство – поводження, пов'язане з охороною своїх прав; індивідуальність – неповторність, особливість особистості; сукупність рис, що відрізняють даної людини від інших.

 Активна життєва позиція – спосіб участі людини в діяльності суспільства. Життєва позиція людини знаходить вираження в його відношенні до суспільства, праці, державної й приватної власності, іншим людям і до самого себе. При оцінці ступеня активності життєвої позиції людини розглядають не одиничні факти, а сукупність всіх можливих видів активності: суспільної, трудовий, моральної, ідейно-пізнавальної.

5.      Опрацювання матеріалів для проведення екскурсії «Історія школи».

Відділ історії школи

Історія української школи і педагогіки.

Виховання, школа і педагогічна думка в Київської Русі.

Східні слов'яни у 6—9 ст. створили систему виховання, яка відповідала розвиткові продуктивних сил, поділу праці, шлюбно-сімейним відносинам. У період матріархату та екзогамії (заборони шлюбів між членами роду) дітей до 5—6 років виховувала мати, пізніше хлопчиків віддавали до спільних чоловічих жител, дівчаток — до жіночих, де їхніми наставниками ставали брати і сестри по матері. 

У період розквіту Київської Русі, існували школи «книжного вчення», монастирські, школи грамоти, «кормильство», жіночі школи. Школи «книжного вчення» функціонували як школи підвищеного типу, в яких викладали «сім вільних мистецтв». Навчання здійснювалося у процесі роботи з книжкою, з текстом, що розширювало межі пізнання й можливості освіти. У монастирських школах навчали новоприйнятих ченців. Навчання було індивідуальним. Школи грамоти існували переважно в містах. У них навчали дітей бояр, купців, лихварів, заможних ремісників. Утримували ці школи на кошти батьків, тому для бідного населення вони були недоступними.

Формою домашнього виховання феодальної знаті було «кормильство». Князі підбирали для малолітніх княжичів (віком 5—7 років) наставників із воєвод і знатних бояр.

Більшість дітей простих людей виховувалася у сім'ях. Їх навчали сільськогосподарській праці та видам іншої домашньої роботи, зрідка віддавали майстрові для опанування ремеслом, де вони могли вивчати також грамоту та хоровий спів.

Освітня і педагогічна думка у період українського відродження (16 – перша половина 17 ст.)

Освітня справа в тогочасній Україні розвивалася під впливом ідей європейського Відродження і Реформації. Так, в Україні з'являються протестантські школи. Наприкінці XVI ст. розгорнули свою роботу початкові та підвищені братські школи, засновниками яких були братства. Братчики вели боротьбу проти вищого католицького духівництва, організовували школи, будували шпиталі, православні церкви, видавали українські книжки і підручники. Їх діяльність вибудовувалася на ідеологічних засадах просвітництва.

До початку XVIII століття в Україні нараховувалися сотні шкіл, зокрема на Лівобережжі понад 1 000. Практично в кожному великому селі, в містечках і містах були школи. Дуже добре справа освіти була поставлена в Ніжинському та Полтавському полках, де кількість шкіл перевищувала кількість поселень. Вони відрізнялися демократичністю статутів, у них безкоштовно вчилися діти всіх станів, зокрема і сироти.

Вирішальною передумовою формування української національної різночинної інтелігенції став розвиток освіти. У XIX столітті нові потреби управління й економічного розвитку, особливо з появою капіталістичних відносин, змусили уряд спеціально займатися питаннями освіти. Що стосується України, то на її території власна традиція широкої шкільної освіти була перервана. Якщо на початку XVIII століття практично кожне українське село мало початкову школу, то до його кінця, після закріпачення селян, вціліли лише одиничні школи, які утримувалися на кошти батьків. У XIX столітті система освіти почала розвиватися у рамках загальнодержавної російської політики. У 1804 році відкрилася перша в Україні Одеська комерційна гімназія. У 1805 - Харківський університет. Всього в Україні у першій половині століття діяло 1320 парафіяльних і повітових шкіл та училищ, відкрито 19 гімназій, навчалося близько 4 тис. учнів. У стані справжнього занепаду перебувала освіта у Західній Україні. Уряд Австро-Угорщини проводив колонізаторську політику. У Закарпатті навіть у початкових школах навчання велося угорською мовою, у Галичині — німецькою і польською, на Буковині — німецькою і румунською. Формально у 1869 році тут було введене обов'язкове навчання дітей віком від 6 до 14 років, однак переважна частина населення (від 55 до 75%) залишалася неписьменною.

У 1834 був відкритий Київський університет, першим ректором якого став відомий український вчений;— Михайло Максимович. Він заохочував і особисто брав участь у збиранні українського фольклору, вивченні пам'яток старовини. У 1865 відкрився університет в Одесі, у 1898 — Київський політехнічний інститут, 1899 — Катеринославське вище гірниче училище (нині Національна гірнича академія України). На західноукраїнських землях основними центрами науки були Львівський університет, 1661 року заснування, і Чернівецький університет, 1875 року заснування, заняття в яких велися польською і німецькою мовами.

Початок ХХ століття відмічений поворотними соціально-політичними подіями, що змінили культурно-освітянський фон України на користь української мови та української школи. З 1905 р. на території України з’являється мережа «Просвіта» у Києві, Одесі, Львові, Миколаєві. Підтримку отримували з боку українських парламентарів у Державній Думі Російської імперії. 

Завдання товариств «Просвіта»:

        а) розгортання мережі початкових шкіл;

        б) після початкова освіта;

        в) загальноосвітня діяльність в широких масах населення.

У 1906 році прийняли на курсах нагороди вчителів резолюцію про українську школу. Усе навчання мало проводитися рідною мовою, а державна (російська) вивчається в старших класах. У 1906 році створена Всеукраїнська спілка вчителів і діячів освіти. Під тиском реакції 1907 році не змогла повноцінно працювати. З 1919 року в Україні керівництво системою освіти прийняв на себе Народний Комісаріат Освіти: 

а) запровадження єдиної трудової політехнічної школи; 

б) двоступеневої освіти (з 8 до 13, з 14 до 17 р.) 

в) перетворення першого ступеня в дитячий будинок, а другого - в політехнічну школу.

У 1921-1926 рр. розвиток в Україні характеризувався проявом двох протилежних тенденцій: 

- залучення до української системи освіти загальних радянських педагогічних ідей, що було продиктовано створенням СРСР;

 - формування специфічних рис в організаційному та змістовому аспектах.

На початку 20-х років у містах утворюються фабрично-заводські учнівства та індустріальні профшколи.

З метою полегшення вступу до інститутів створювались робітфаки.

Перші десятиліття ХХ століття в українській освіті можна визначити як період нестабільності. Принципами розбудови освіти у 1905-1926 роках можна вважати  доступність, рівноправність в отриманні знань. Створення СРСР та формування єдиної радянської системи освіти уніфікувало українську школу і нівелювало специфіку, якою вона відрізнялась у 20-ті роки ХХ століття. 1920 р. Нарком України видає Декларацію про соціальне виховання дітей. Декларація висунула ідею «захисту дитинства». Створюються відповідні установи (дитячий будинок, школа-клуб, школа неповного дня, колектори та інші). 2 листопада 1922 року Президія ВУЦВК затвердила кодекс законів про народну освіту в УРСР. На поч. 30-х років на перше місце було поставлено пролетарське комуністичне оточення (партія, комсомол, дитячий рух, профспілки). Кардинально змінюються парадигма освіти: від дитини як центру педагогічного процесу перехід до висування на передній план оточення в політизованому розумінні.

 5 вересня 1931 року ЦК ВКП (б) прийняв постанову «Про початкову і середню школу» (нові навчальні плани, програми, що сприяли б політехнічному навчанню). 25 серпня 1932 року ЦК ВКП (б) прийняла постанову «Про навчальні програми та режим у початковій і середній школі» (засуджено комплексну систему навчання, бригадно-лабораторний метод). Основною формою навчальної роботи став урок зі сталим складом учнів і стабільним розкладом. 

1941-1942 навчальний рік розпочався в районах евакуації в Україні. 23 січня 1942 року виходить постанова «Про заходи по боротьбі з безпритульністю серед дітей». 1943 рік – вечірні школи. 31 грудня 1943 року Раднарком УРСР прийняв постанову «Про організацію обліку дітей і підлітків віком 7-15 років». 31 вересня 1944 року відновилась діяльність шкіл. У серпні 1943 року були прийняті «Правила для учнів» (обов’язки і правила поведінки). 21 червня 1944 року Раднарком СРСР прийняв постанову «Про заходи поліпшення якості навчання в школі» (вводились випускні екзамени, екзамени на атестат зрілості, нагородження випускників). У 1949 році запроваджено обов’язкове загальне семирічне навчання.

У 1956 році створений новий тип школи – школа-інтернат. Верховна Рада СРСР 24 грудня 1958 року прийняла закон «Про зміцнення зв’язку школи з життям та про загальний розвиток системи освіти в СРСР». Запроваджувалась обов’язкова восьмирічна освіта. Важливим завданням було здійснення в країні загальної обов’язкової середньої освіти, перехід на новий зміст удосконалення навчального процесу і виховання. 

У 1970 році був прийнятий Статус середньої загальноосвітньої школи (середні десятирічки (9-10 кл.); середні спеціально-технічні (3-4 роки); робітничо-селянської молоді (9-11 кл.). 20 червня 1972 року прийнято постанову «Про завершення переходу до загальної середньої освіти молоді та дальший розвиток загальноосвітньої школи». За результатами атестації вчителям присвоювались звання «старший учитель», «вчитель – методист». У постанові ЦК КПРС і Ради Міністрів «Про подальше покращення навчання, виховання учнів загальноосвітніх шкіл і підготовки їх до праці» від 22 грудня 1977 р. вказувалося, що школа зобов’язана допомогти учням оволодіти глибокими знаннями і трудовими навичками, а також прийнята постанова про безкоштовне користування підручниками та іншими фондами. На жаль, постанови не працювали і радянська влада поступово входила в кризовий період. У 1984 р. була зроблена спроба вивести школу з кризи, накреслено заходи по проведенню реформи загальноосвітньої і професійної школи.

Як і для інших бюджетних сфер, 90-ті роки були дуже складними для вітчизняної середньої школи. Такі проблеми, як постійне недофінансування галузі, низький рівень заробітної плати вчителів, брак підручників та іншої навчальної літератури, низький рівень матеріально-технічного забезпечення шкіл залишаються актуальними і на сьогоднішній день. Бурхливі 90-ті не могли не позначитися на рівні народжуваності в Україні, а значить, і на кількості школярів. За даними Міністерства освіти і науки, молоді та спорту, за 20 років незалежності кількість учнів у школах скоротилася майже на 40%. Досить болючим залишається питання закриття шкіл, у першу чергу в сільській місцевості. З одного боку, в цих школах навчається невелика кількість учнів, а це означає, що їх утримання невигідно державі з економічної точки зору. З іншого боку, закриття шкіл у селах сприяє і без того високій міграції молодих сімей з сіл у міста. Плюс виникає питання працевлаштування викладацького складу.

Найбільш важливою подією останніх років, яке мало величезне значення для середньої школи, стало впровадження ЗНО, за результатами якого 11-класники мають можливість вступати до вузів. Система тестів викликала бурхливу дискусію у суспільстві, до цього часу багато питань залишається до якості складання тестових завдань. Однак більша частина українців вважає, що тести сприяли зниженню корупції у вузах та дали можливість талановитим дітям вступити у провідні вузи на бюджетну форму навчання. При цьому в профільному міністерстві розглядають можливість повернення іспитів у вузах паралельно з проведенням тестування. Чиновники впевнені, що це дозволить підвищити освітній рівень абітурієнтів.

Історична довідка  Нетішинська ЗОШ I-III ступенів № 2

Згідно наказу Міністерства освіти УРСР №15 від 21.01.1984 р. було затверджено Паспорт санітарного та технічного стану денної загальноосвітньої школи №2. Цей документ було підписано заступником міністра України В.П.Шепотько.

Школа побудована за типовим проектом як десятирічна на 40 класів з групами продовженого дня.

1 вересня 1984 року приймальна комісія дала дозвіл на експлуатацію школи. Перша назва – Нетішинська середня школа Славутського району Хмельницької області № 2.

Знахідкою школи є краєзнавчий музей. 

У відділі історії школи є шкільна парта, підручники різних років випуску, грамоти, похвальні листи, фотокартки, друкарські машини, зошити, шкільні форми, піонерська форма та піонерська атрибутика та інше.

 Важливими піонерськими атрибутами були прапор дружини, горн і барабан.

Піонерська форма. У будні дні форма співпадала із шкільною формою, доповнювалась  галстуком. В урочистих випадках одягалась парадна форма, яка включала: 

-          червону пілотку, галстуки і значки;

-          у хлопчиків – білі сорочки з нарукавними емблемами, сині штани, темні туфлі.

-          у дівчаток – білі сорочки, сині спіднички, білі підколінники і білі туфлі.

Піонерський галстук  — червона косинка, зав’язана на шиї  спеціальним вузлом, символ належності до піонерської організації. Три кінці галстука символізують зв'язок трьох поколінь: комуністів, комсомольців і піонерів.

Сучасна освіта розглядається в усьому світі як важливий чинник становлення й розвитку особистості, як невід'ємна частина соціокультурного середовища, в якому живе людина. Для того щоб стати повноцінним членом суспільства, їй необхідно, з одного боку, засвоїти його цінності, а з іншого - активно створювати для себе потрібні умови для входження в суспільство відповідно до своїх індивідуальних особливостей, світоглядних цінностей та особистої спрямованості. Як прогнозують учені, ХХІ століття буде століттям розвинених інформаційних технологій, глобальної комп'ютеризації виробництва. Життя вимагає інтелектуально розвиненої особистості і разом із цим толерантної, відкритої до демократичного спілкування й розвитку в національному та міжнародному вимірі. Провідна роль у формуванні такої особистості належить освіті.

6. Опрацювання матеріалів для проведення екскурсії  «Історія міста Нетішина та ХАЕС».

Нетішин — місто обласного значення в Україні, Хмельницька область.

Населення 36 000 мешканців (2010). 

Географічні координати: 50°20′02″ пн. ш. 26°39′02″ сх. д.

Місто розташоване на річці Горинь, на межі Хмельницької та Рівненської областей, за 6 км від залізничної станції Кривин на лінії  Шепетівка —Здолбунів. Тут працює Хмельницька АЕС.

Відоме з 1542 року. Статус міста з 1984 року. Місто обласного значення з 1993 року.

 Постійно-діючі експозиції

Варіанти походження назви Нетішин.

Назва Нетішин — давня. Вона з’явилася щонайменше у XVI столітті і зберігається до тепер, хоча були спроби перейменувати Нетішин в Островськ, Корчагінськ, Атомодар. На сьогодні існує щонайменше чотири точки зору щодо походження топоніма Нетішин:

a) від того, що ця територія була багнистою, з бідними землями, покритою лісами, й одного разу вона не потішила якогось мандрівника (легенда);

б) від того, що місцевість була болотистою, і тут не текла вода. Спочатку нібито було Нетечин, яке згодом трансформувалося у Нетішин (за Я.П. Гершковичем);

в) від того, що люди, які тут проживали, начебто були не тихі (Нетишин), а бунтівливі (за І. Гарничою);

г) від власного імені першого осадника (людина, яка започаткувала село), котрого звали Нетіша (видозміни цього імені — Нетоша, Нетошко). Згодом, коли запитували, чий це ґрунт (осад, насалений пункт), відповідали: Нетішин (тобто, головним, старшим тут був Нетіша) (за В. Й. Вихованцем).

Четверта версія на сьогодні є найбільш вірогідною та документально обґрунтованою.

Нетішин як одне з сіл Острозької волості у XVI — першій половині XVII столітті був маленькою частинкою усіх величезних острозьких князівських угідь. Вперше на сторінках писемних джерел він з’являється 12 травня 1542 р. у зв’язку з важливою подією в історії волості — поділом маєтків між удовою князя Костянтина Івановича Острозького Беатою Костелецькою та її донькою княжною Гальшкою. Згідно з цим документом, Нетішин, який був одним із замкових сіл, переходив у тимчасове розпорядження Беати Костелецької. Звичайно, 1542 р. не може вважатися роком заснування села, яке могло з’явитися значно раніше, проте традиційно вік населеного пункту, якщо немає інших додаткових свідчень, прийнято обчислювати саме від першої писемної згадки.

Принципово нова епоха в історії Нетішина розпочалась із прийняттям Міністерством енергетики й електрифікації СРСР рішення від 17 квітня 1975 р. про техніко-економічне розміщення АЕС у Нетішинському пункті Хмельницької області, а вже 7 квітня 1977 р. у селі, біля старого демонтованого млина, висадився десант будівельників з Бурштинської ГРЕС, який очолював начальник дільниці Григорій Фіалко. Місцевість, де мала будуватися Хмельницька АЕС, у селі називалася «Плоска».

Історія XVI—XVIII століття:

-1542 — перша писемна згадка про село Нетішин в листі польського короля Сигізмунда Августа, за яким Нетішин як замкове село за поділом земель князя Костянтина Острозького переходить до княгині Беати Костелецької;

- 1566 — за ІІ Литовським Статутом Нетішин входить до Луцького повіту Волинського воєводства;

- 70-і роки XVI століття — село переходить у володіння доньки Беати Костелецької Гальшки Острозької, а згодом — у володіння князя Костянтина-Василя Острозького;

-1603 — Нетішин переходить у володіння Олександра Острозького. Після смерті князя в 1603 році його маєтки, в тому числі й Нетішин, переходять у спадок його синам — Костянтину і Янушу Олександровичам. До часу їх повноліття ці землі тримала їхня мати — Анна Костчанка-Острозька;

-1621 — поділ маєтностей князів Острозьких, згідно з яким село Нетішин відходить княгині А.-А. Ходкевич

-  1629 — в Нетішині близько 50 будинків;

-  1648–1654 — Острожчина стала активним театром бойових дій Визвольної війни під проводом Б. М. Хмельницького, в результаті чого село було якоюсь мірою зруйноване військами князя Домініка Заславського, хоча про масштаби занепаду докладних відомостей немає;

  -1654 — після смерті княгині Ходкевич, останньої представниці прямої лінії князів Острозьких, її маєтності переходять у власність нащадків її сестри, на той час уже покійної, К. Замойської: сина Яна та двох дочок — Гризельди-Констанції та Йоанни-Барбари, котра вийшла заміж за Яна-Олександра Конецпольського, коронного хорунжого;

-1654–1690 — протягом 36 років маєтки князів Острозьких знаходяться у володінні двох родів: спочатку частиною Острога володіє Ян Замойський, воєвода київський та сандомирський, а згодом, у силу родинних обставин, Острог переходить до Конецпольських. У цей період Нетішин зазнає занепаду через постійні татарські та козацькі набіги;

-20 лютого 1690 — Ян-Олександр Конецпольський передає село Нетішин, коронному гетьману Станіславу-Яну Яблоновському;

-1702 — відбувається поділ земель між нащадками С.-Я. Яблоновського — Яном, Олександром та Станіславом. Нетішин входить до Кривинського маєтку князів Яблоновських. Цей маєток передається у спадок і належить Яблоновським Яну-Станіславу (1669–1731), Станіславу-Вінцентію (1694–1754), Антонію-Варнаві (1732–1799).;

-27 березня 1793 — після другого поділу Польщі Нетішин входить до складу Російської імперії;

-13 квітня 1793 — село включене до складу Ізяславської губернії.;

-1797 — згідно з указом імператора Павла I про новий адміністративний устрій, Нетішин входить до Острозького повіту Волинської губернії;

XIX століття - початок XIX століття — село знаходиться у володінні князя Максиміліана Яблоновського і входить до його Кривинського маєтку як фільварок — комплекс земельних угідь та господарських будівель, на яких поміщик провадив власне господарство.

-1813 — до Нетішина належить трохи більше, ніж 4930 морґів земельних угідь, що становить приблизно 2700 гектарів.

-1831 — Волинь охоплює епідемія холери. У селі Нетішині на період з 29 березня по 25 квітня захворіло 9 чол., видужали від хвороби двоє, один помер і 6 залишилися хворими.

      -липень 1834 — в селі трапилася пожежа, за організацію гасіння котрої та врятування з вогню трьох селян засідателя острозького земського суду Г. Билібу волинський губернатор нагородив золотою медаллю.

-1846 — помирає князь М. Яблоновський, і Кривинський маєток разом із Нетішином переходить у спадок до його сина Владислава. Останній, проте, не особливо дбав про його розвиток і згодом все прийшло у запустіння. Рятуючи маєток Яблоновських від повного занепаду, тесть Владислава Бенедикт Тишкевич викупив його частину (Плужнянський і Гільський ключі) на ім'я доньки.

-7 лютого 1856 — село продане з публічного торгу в Петербурзькій опікунській раді графині Наталії Павлівні Зубовій. Куплений маєток графиня Зубова віддавала в управління різним особам, так званим «повіреним», надаючи їм широких повноважень у його керівництві.

-1870 — в Нетішині на кошти прихожан було збудовано дерев'яну на кам'яному фундаменті православну церкву на честь святого Великомученика Георгія Побідоносця і таку ж дзвіницю. Нетішинська церква була приписана до приходу села Вельбівно.

-1882 — сільське кладовище огороджено дерев'яним парканом, збудована на кошти прихожан дерев'яна каплиця.

-1872 (за іншими джерелами 1875) — у Нетішині засновано однокласну школу. Учнів навчали місцевий священик та окремий учитель. На 1881 рік у ній навчалося 20 хлопців. За навчання платили самі селяни. Сума оплати на рік складала за одними джерелами — 141 рубель, за іншими — 100 рублів.

-8 лютого 1885 — однокласна школа перетворена на церковно-приходську.

XX століття. Початок ХХ століття — село Нетішин стає власністю Цецилії Ісааківни Леві.

-30 грудня 1922 — відбувається І з'їзд рад, на якому проголошено і затверджено Договір про утворення СРСР. Між селами Нетішин і Вельбівно проходить державний кордон між Радянським Союзом та Польщею. Нетішин залишається у складі Радянської України і відрізаний від свого історичного повітового центру — Острога;

-1924 — в Нетішині створюється партійна організація, секретарем якої стає Франц Пашинський. Незабаром з'являються комсомольський осередок і піонерська організація;

-1929 — в селі створено колгосп;

-1931 — збудовано клуб, у приміщенні якого також розміщуються бібліотека та семирічна школа;

-1932–1933 — у Нетішині, як і на всій території Радянської України триває голод;

-1933–1937 — у селі репресовано близько 200 чоловік;

-1936 — збудовано Нетішинську гідроелектростанцію потужністю 325 кВт, проведено електрифікацію села;

-4 липня 1941 — Нетішин захоплюють гітлерівці; у селі створюється управа на чолі зі старостою Феодосієм Савчуком;

-18 січня 1944 — село звільнене 287-ою стрілецькою дивізією Першого Українського фронту. Село мало двох Героїв Радянського Союзу — С. І. Дикалова і Євстафія Борсалі. Від ран обидва невдовзі померли.

-1949 — відновлює роботу місцева ГЕС. Її було реконструйовано, потужність доведено до 3,8 млн. КВт за рік.;

- початок 60-х років XX століття — вступає в дію високовольтна лінія «Добротвір—Луцьк—Рівне», відтак сільську ГЕС закрито.;

-1971 — прийнято постанову ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР про будівництво АЕС у західних районах України.;

- початок 1975 — до Нетішина прибуває пошукова експедиція Київського відділення інституту «Теплоелектропроект», яка виконувала роботу щодо зіставлення варіантів розміщення АЕС в Рожнятові Івано-Франківської та Нетішині Хмельницької областей.

      -17 квітня 1975 — Міністерство енергетики і електрифікації СРСР приймає рішення про техніко-економічне розміщення АЕС в Нетішині Хмельницької області.

-10 грудня 1975 — Постановою Ради Міністрів УРСР № 536 затверджено акт про вибір майданчика для будівництва Хмельницької атомної електростанції.

-4 лютого 1977 — Міністерством енергетики і електрифікації СРСР видано Наказ № 46-а «Про початок робіт щодо будівництва Хмельницької АЕС»;

-1977 — починається розбудова міста;

-8 лютого 1978 — Наказом Міністерства енергетики і електрифікації СРСР за № 59 утворено Управління будівництва Хмельницької атомної електростанції, яке і до сьогодні залишається головною будівельною організацією Нетішина;

- січень 1981 — як символічний початок будівництва, відбувається виймання першого ковша ґрунту під котлован для фундаменту першого енергоблоку;

-5 травня 1981 — указом Президії Верховної Ради УРСР село Нетішин віднесено до категорії селищ міського типу;

- жовтень 1981 — закладання першого кубометра бетону фундаментної плити під реактор;

- липень 1982 — на будівництві головного корпусу пройдено нульову відмітку;

- 21 серпня 1984 — указом Президії Верховної Ради УРСР № 34 смт. Нетішин віднесено до категорії міст районного підпорядкування Славутського району;

- 10 грудня 1987 — здійснено фізичний пуск енергоблоку № 1;

- 22 грудня 1987 — блок № 1 включений у мережу. Розпочалась підготовка до введення в дію інших енергоблоків;

- 1990 — будівництво енергоблоку № 2 ХАЕС завершено на 95% і проводиться підготовка до пусконалагоджувальних робіт, але в цей час Верховною Радою України прийнято мораторій на спорудження нових АЕС і введення нових потужностей на наявних станціях;

- 21 жовтня 1993 — Постановою Верховної Ради України № 3539-XII Нетішин віднесено до категорії міст обласного підпорядкування;

- 1993 — Верховна Рада України скасовує мораторій на будівництво атомних електростанцій;

XXI століття.

- 2002 — за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року в місті проживають 34 358 осіб;

- 16 січня 2003 — Верховна Рада України прийняла щодо міста важливе рішення: «Включити у межі міста Нетішин Хмельницької області 844,03 гектара земель, які знаходяться у віданні Нетішинської міської ради, і затвердити межі міста загальною площею 2466,93 гектара»;

- 2004 — запущено другий енергоблок ХАЕС;

Промисловість. Хмельницька АЕС.

У місті працює 4 промислових підприємства. Серед них найбільшим і бюджетоутворюючим є найбільше підприємство всієї області — Хмельницька АЕС, яка підключена до енергосистеми України. Її частка в загальному виробництві області становить 30%.

Освіта. У Нетішині діють 8 дитячих дошкільних закладів, 3 середніх загальноосвітніх школи, НВК, професійно-технічний ліцей.

У освітянських закладах міста активно проводиться пошук та апробація нових технологій у навчально-виховному процесі, впроваджуються в освітній процес сучасні системи навчання, які сприяють поліпшенню якості освіти, розвитку інтелекту, становленню особистості дітей, розкриттю їх талантів, духовно-розумових та фізичних здібностей.

Нетішинські школи:

Загальноосвітня школа  І-ІІІ ступенів № 1 (просп. Незалежності, 7);

Загальноосвітня школа  І-ІІІ ступенів № 2 (вул. Будівельників, 5);

Загальноосвітня школа  І-ІІІ ступенів № 4 (вул. Енергетиків, 3).

Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів та ліцей, Нетішинський НВК (вул. Миру, 5);

Позашкільна освіта для творчо обдарованих дітей представлена  закладами — Нетішинський позашкільний навчальний заклад «Школа мистецтв», Нетішинська дитяча музична школа, КЦ, БДТ, КЮТ.

Культура.

У Нетішині розвивається професійна й аматорська культура, діють спеціалізовані культурні заклади, які створюють умови для творчого розвитку особистості, підвищення культурного та просвітницького рівня населення, організації цікавого, змістовного дозвілля.

Заклади культури  Нетішина:

Комунальний заклад «Палац культури міста Нетішина»;

Нетішинський міський будинок культури;

Мистецька галерея «Арт-пласт».

Значним осередком культури міста є великий міський краєзнавчий музей, експозиція якого у 18 залах висвітлює як історичне минуле поселення Нетішин, так і становлення міста-супутника Хмельницької АЕС.

У місті діють 11 бібліотек. 5 бібліотек об’єднані в центральну бібліотечну систему, підрозділи якої щорічно обслуговують понад 11 тисяч читачів. 

Творчі колективи.

У Нетішині працюють такі творчі колективи й ансамблі:

-          зразковий ансамбль бального танцю «Шарм», Будинку дитячої творчості;

-          народний молодіжний театр-студія «Маски»;

-          зразкова хореографічна студія «Серпантин»;

-          вокальний ансамбль «Синевір» Палацу культури «Енергетик»;

-          танцювальний колектив «Лайф» Палацу культури «Енергетик»;

-          зразковий колектив естрадного вокалу «Вернісаж» Будинку дитячої творчості;

-          Танцювальний колектив «X-Dance».

Музейне заняття «Від зернини до хлібини»

7. Опрацювання матеріалів для проведення екскурсії  «Військова історія»

Військова історія — галузь історичної науки, яка досліджує теоретичні і науково-методичні проблеми з історії війн, воєнного мистецтва, воєнної думки, військових формувань, збройних сил, їх видів, родів військ та їх всебічного забезпечення.

Війна завжди починається раптово, хоча через покоління для істориків вона здасться неминучою. У 1941 році почалася найстрашніша, найближча, найдорожча - Велика Вітчизняна війна. 

Велика Вітчизняна війна (1941-1945 рр.)

На світанку 22 червня 1941року гітлерівська Німеччина напала на Радянський Союз. Виступили на боці Німеччини Румунія, Угорщина,  Італія і Фінляндія. Угруповування військ агресора нараховували 5,5 млн. чоловік, 190 дивізій, 5 тис. літаків близько 4 тис. танків і самохідних артилерійських установок (САУ), 47 тис. гармат і мінометів.

Відповідно до розробленого в 1940 р. планом «Барбаросса» Німеччина планувала в найкоротший термін (за 6-10 тижнів) вийти телефоном гарячої лінії Архангельськ - Волга - Астрахань. Це була установка на блискавичну війну. Так почалася Велика Вітчизняна війна.

Основні періоди Великої вітчизняної війни.

Перший період (22 червень 1941-18 листопад 1942) від початку війни до початку наступу радянських військ під Сталінградом. Це був найважчий період для СРСР.

Створивши багаторазову перевагу в людях та військової техніці на головних напрямках наступу, німецька армія досягла значних успіхів. На кінець листопада 1941 р. радянські війська, відступивши під ударами переважаючих сил противника до Ленінграда, Москви, Ростова-на-Дону, залишили ворогові величезну територію, втратили вбитими, зниклими без вісті і полоненими близько 5 млн. чоловік, більшу частину танків і літаків.

Основні зусилля фашистських військ восени 1941 р. були спрямовані на захоплення Москви. Битва за Москву тривала з 30 вересня 1941 р. до 20 квітня 1942р. 5-6 грудня 1941 Червона Армія перейшла в наступ, фронт оборони противника було прорвано. Фашистські війська були відкинуті від Москви на 100-250 км. План захвата Москви провалився, блискавична війна на сході не відбулася.

Перемога під Москвою мала велике міжнародне значення. Японія і Туреччина утрималися від вступу у війну проти СРСР. Збільшений авторитет СРСР на світовій арені сприяв створенню антигітлерівської коаліції. Однак влітку 1942 р. через помилки радянського керівництва (насамперед Сталіна) Червона Армія потерпіла ряд великих поразок на Північно-Заході, під Харковом та в Криму. Німецько-фашистські війська вийшли до Волги - Сталінграда та Кавказу. Запекла оборона радянських військ на цих напрямах, а також переведення економіки країни на військові рейки, створення злагодженого військового господарства, розгортання партизанського руху в тилу ворога підготували необхідні умови для переходу радянських військ у наступ.

Другий період (19 листопада 1942 р. - кінець 1943 р.) - корінний перелом у війні. Вимотавши і знекровивши противника в оборонних боях, 19 листопада 1942 р. радянські війська перейшли в контрнаступ, оточивши під Сталінградом 22 фашистські дивізії чисельністю понад 300 тис. чоловік. 2 лютого 1943 це угруповання було ліквідовано. У цей же час ворожі війська були вигнані з Північного Кавказу. До літа 1943 р. радянсько-германський фронт стабілізувався.

      Використовуючи вигідну для них конфігурацію фронту, фашистські війська 5 липня 1943 перейшли в наступ під Курськом з метою повернути стратегічну ініціативу і оточити радянську угруповання військ на Курській дузі. В ході запеклих боїв наступ супротивника було зупинено. 23 Серпня 1943 радянські війська звільнили Орел, Бєлгород, Харків, вийшли на Дніпро, 6 листопада 1943 р. був звільнений Київ.

За час літньо-осіннього наступу була розгромлена половина дивізій супротивника, звільнені значні території Радянського Союзу. Розпочався розпад фашистського блоку, в 1943 р. вийшла з війни Італія.

1943 р. був роком корінного перелому не тільки в ході бойових дій на фронтах, але і в роботі радянського тилу. Завдяки самовідданій праці тилу на кінець 1943 р. була одержана економічна перемога над Німеччиною. Військова промисловість у 1943 р. дала фронтові 29,9 тис. літаків, 24,1 тис. танків, 130,3 тис. гармат усіх видів. Це було більше, ніж зробила їх Німеччина в 1943 р. Радянський Союз в 1943 р. перевершував Німеччину з виробництва основних видів бойової техніки, зброї.

Третій період (кінець 1943 - 8 травня 1945 р.) - завершальний період Великої Вітчизняної війни. У 1944 р. радянська економіка досягла найвищого підйому за все військовий час. Успішно розвивались промисловість, транспорт, сільське господарство. Особливо швидко зростало військове виробництво. Випуск танків і САУ в 1944 р. в порівнянні з 1943 р. збільшився з 24 до 29 тис., а бойових літаків - з 30 до 33 тис. одиниць. З початку війни до 1945 р. було введено в дію близько 6 тис. підприємств.

У Берлінській операції, в 1945 році, були задіяні понад 2,5 мільйонів солдатів і офіцерів, 6250 танків і самохідних знарядь, 7500 літаків. Втрати виявилися величезними: за офіційними даними, за добу Червона Армія втрачала понад 15 тисяч солдатів і офіцерів. Усього радянські війська в Берлінській операції втратили 352 тисячі чоловік, у тому числі 78 тисяч чоловік загиблими.

У ході операції широко використовувалися танки в місті. У подібних умовах вони не могли застосувати широкий маневр і ставали зручною мішенню для протитанкових засобів німців. Це також привело до високих втрат: за два тижні боїв Червона Армія втратила третину танків і САУ, що брали участь у Берлінській операції, що склало 1997 одиниць. Також було втрачено 2108 артилерійських систем і мінометів й 917 бойових літаків. У результаті радянські війська повністю розгромили 70 піхотних, 12 танкових і 11 моторизованих дивізій супротивника, взяли в полон близько 480 тисяч чоловік.

9 травня 1945 на Центральний аеродром імені Фрунзе приземлився літак «Лі-2» з екіпажем А. І. Семенкова, що доставив у Москву акт про капітуляцію фашистської Німеччини. А 24 червня на Червоній площі відбувся Парад Перемоги. Командував парадом Рокоссовський, приймав парад - Жуков.

На параді урочистим маршем пройшли зведені полки фронтів у такому порядку: Карельського, Ленінградського, 1-го Прибалтійського, 3-го, 2-го і 1-го Білоруських, 1-го, 4-го, 2-го і 3-го Українських, зведений полк Військово-Морського Флоту. У складі полку 1-го Білоруського фронту особливою колоною пройшли представники Війська Польського. Попереду зведених полків фронтів йшли командувачі фронтами і арміями, Герої Радянського Союзу несли прапори частин і з'єднань. Парад завершився маршем 200 прапороносців, що кидала прапори переможених німецьких військ на поміст біля підніжжя Мавзолею.

День Перемоги Радянського Союзу над фашистською Німеччиною у Великій Вітчизняній війні був і залишається одним з найбільш шанованих свят у країнах колишнього Радянського Союзу.

На окупованій території України існувало 242 німецькі табори для утримання військовополонених типу:

- шталаги (стаціонарні великі табори для утримання рядового та сержантського складу),

- дулаги (мобільні табори, які переміщалися з лінією фронту),

- офлаги (табори для військовополонених офіцерів). 

Табори, як правило, розміщувалися у військових містечках, споруджених до війни. Відділення одного табору могли знаходитися у різних місцевостях, а також переводитися з одного населеного пункту в інший.

Потрапивши в полон, радянський солдат в першу чергу проходив через військовий збірно-пересильний пункт, де рядових та сержантів відділяли від офіцерів. Потім військовополонений потрапляв до дулагу – пересильного табору. Обидва типи таборів, пересильний пункт та дулаг, знаходилися в районі оперативних дій армії. Після дулагу полонених вже надсилали  до шталагів та офлагів. Рішення про направлення людей до шталагів приймалося армійським командуванням Вермахту, у віданні якого й знаходилися ці об’єкти.

За умовами утримання майже всі табори можна віднести до категорії таборів знищення. Загалом, табори на окупованих східних територіях носили найжорстокіший характер, що визнається і німецькими дослідниками. Голод, відсутність медичної допомоги, знущання над в’язнями, масові знищення та висока смертність – характерні ознаки усіх типів таборів на окупованій території України.

Табір для військовополонених у Славуті мав офіційну назву «Шталаг 301», а пізніше «Шталаг 357». 22 вересня 1941 році Шталаг 301 прибув до міста Ковеля із міста Любліна (Польща). У той же час, наприкінці вересня 1941 року в місті Славута було відкрито відділення шталагу 301, яке отримало назву «Stammlager 301/ SlavutaZweiglager» – «Шталаг 301. Відділення у Славуті». Це відділення призначалося для утримання хворих, поранених військовополонених, які були не в змозі доїхати до основного табору в Ковелі. Оскільки фронт рухався далі, то вже у вересні 1942 року Шталаг 301 перевели з Ковеля до Славути, де він пробув до листопада 1942 року. Далі табір було передислоковано до м. Шепетівка, там він проіснував до лютого 1944 року. У багатьох джерелах табір більш відомий під назвою «Грослазарет Славута –301». Така назва використовувалася у радянських джерелах та у спогадах військовополонених тому, що надпис із такою назвою був розміщений над центральними воротами першої зони табору.

Не важко зрозуміти, чому саме під Славутою був створений табір для військовополонених. Славута мала вигідне географічне положення: через місто проходили зі сходу на захід шосейна та залізнична дороги. У 1936 році на околиці Славути було завершене будівництво військового містечка. Побудовано 10 триповерхових казарм для розміщення особового складу військових частин, 12 тридцяти двох-квартирних будинків для сімей офіцерів, приміщення школи, будинок офіцерів. До військового містечка була прокладена залізнична гілка. У серпні 1940 року в місто передислокувалася з Новоград-Волинського кавалерійська дивізія імені О. Пархоменка. Військами німецько – фашистських загарбників Славута була окупована 4 липня 1941 року.

Місто Славута стало центром партизанського руху. Тридцять місяців тривала окупація Славутчини. За цей час в місті загинув кожен другий житель. 4057 жителів району були вивезені на каторжні роботи. На території району німці повністю спалили шість сіл. У місті були пограбовані усі заводи. У центрі Славути гітлерівці створили гетто для єврейського населення, в якому було знищено більш як 13 тис. чоловік з усього району. Весь час жителі міста вели боротьбу з окупантами. Вже в липні 1941 р. в кількох кілометрах від Славути вчитель Стриганської школи Одуха А.З. створив підпільну групу з 12 чоловік. У серпні того ж року на квартирі Яворського А.Р. відбулося перше засідання організаторів славутського підпілля. А через півроку на Славутчині діяло 19 підпільних груп. Діяльність славутських підпільників активізувалась у жовтні 1941 року після повернення до міста лікаря Михайлова Ф.М. Родом Федір Михайлович був з Росії, з Тули, але до війни після отримання медичної освіти розпочав працювати разом з дружиною в Славутській лікарні, звідки був призваний у армію, коли розпочалася війна. Восени 1941 р. в районі Полтави він потрапив у оточення, після якого йому вдалося повернутися до Славути. Знову влаштувавшись працювати у лікарню, Михайлову вдалося увійти у довіру до німців. Після цього він організовує патріотичну групу опору окупантам, в яку спочатку входили тільки медичні працівники лікарні. З часом ця група об’єднала всі підпільні групи міста, Славутського і Шепетівського районів і налічувала близько 200 чоловік. Для керівництва підпіллям було обрано міжрайонний комітет у складі Ф.М.Михайлова, О.А.Горбатюка, К.О.Захарова, А.З.Одухи, В.В.Яворського та інших. Слід підкреслити, що комітет став досить впливовою силою не тільки в Славуті, але й у Шепетівці, багатьох селах Грицівського, Антонінського, Ізяславського районів, де також було створено підпільні організації. Були налагоджені також зв’язки з підпільниками Житомира, Бердичева, Новоград-Волинського, Києва, Острога. Спочатку підпільники вели тільки антифашистську пропаганду, але з часом з’явилися можливості боротьби більш дієвими способами. Були створені бойові групи, завданнями яких було проведення диверсійних актів. Групи були малочисельними та складалися в основному з військовополонених, бійців Червоної армії, що переховувалися у лісах під час відступу, а також тих місцевих жителів, які за різними причинами увійшли в конфлікт з новою владою. На засіданні міжрайонного комітету у лютому 1943 було розглянуто питання про створення партизанських загонів, спеціальних підривних груп, баз зброї, боєприпасів і харчування. У першій половині 1943 року був створений партизанський загін Славутського району, який згодом перетворився на з’єднання. Командиром його став А.З.Одуха. На озброєнні партизан було 2 міномета, декілька кулеметів, 87 гвинтівок, пістолети, вибухівка. 

Восени 1942 року підпілля Славути встановило зв’язок з Великою Землею, і через білоруських партизан було отримано радіостанцію. Загін поповнювався як за рахунок місцевих жителів, так і за рахунок військовополонених з концтабору «Гросслазарет», який знаходився на території міста Славута. Підпільники та партизани організовували втечі з цього табору полонених та формували з їх числа підрозділи загону. Відомим є факт, коли підпільники 14 червня 1942 року організували втечу кількох десятків військовополонених з табору. Крім того, дуже частими були «уходи» з табору, які організовував Михайлов (головний лікар міста) для хворих Гросслазарету. Він доповідав німцям, що вони вмерли, підроблював відповідні документи, а «мертві душі» йшли  у ліс, до партизан.

8. Опрацювання матеріалів для проведення екскурсії  «Український побут».

З-поміж актуальних напрямів сучасної етнографічної української керамології виокремлюється вивчення як цілісної, так і окремих частин традиційно-побутової культури, зокрема сфери життєзабезпечення певної етноспільноти. Одним із її структурних елементів є культура харчування, у якій відображається етнічна й соціальна історія етносу, його історико-культурні зв’язки і контакти. Вона є матеріалом для етногенетичних, культурно-історичних, етнопсихологічних реконструкцій.

Експозиція лікарських рослин, посуду та українська розмальована піч

Їжа як один із факторів, що забезпечує функціонування живого організму як біологічної одиниці, займає одне з центральних місць у структурі матеріальної бази існування спільнот. Тому дослідження ролі й місця харчування являє безсумнівний пізнавальний і науковий інтерес. Посуд та начиння, необхідні в домашньому господарстві для приготування, споживання, зберігання, транспортування їжі, займають далеко не другорядну роль. Використовуваний набір посуду займає важливе місце в системі культури кожного етносу, втілює в собі етнічні особливості, яскраво відображає естетичні смаки, рівень культурного розвитку. З огляду на це, значення посуду постає важливим джерелом для вивчення етнічних процесів, міжетнічних зв’язків.

 Глиняний посуд є унікальним явищем на території сучасної України, принаймні в часовому значенні, оскільки використовується щонайменше дев’ять тисячоліть поспіль. Ним користуємося дотепер і, вочевидь, користуватимемося й надалі. Таким чином, він є однією з тих особливих форм матеріального буття, що до певної міри, хоч і з різним рівнем інтенсивності, визначає своєрідність, у тому числі й духовної культури етносу. В умовах швидкого зникнення традиційних систем господарювання, особливо важливим видається дослідження глиняного посуду в культурі харчування українців у еволюції, в динаміці перетворень, пов’язаних із радикальними змінами в суспільному й домашньому побуті, з одного боку, й етнокультурних взаємодіях, з іншого. Є різні види глиняного посуду, існує взаємозалежність форми й призначення; є певний асортимент глиняного посуду в сучасному побуті, описано технологію та рецепти приготування їжі в глиняному посуді

Експозиція відділу етнографії

Українська вишивка — один із видів народного декоративного мистецтва українців; орнаментальне або сюжетне зображення на тканині, шкірі, виконане різними ручними або машинними швами; один із найпоширеніших видів ручної праці українських жінок і, зокрема, дівчат. Вишивку вживають в українському народному побуті передусім на предметах одягу, в основному на жіночих і чоловічих сорочках. 

Вишивки — це в першу чергу обереги від усього поганого, а саме: від блискавки, від бездітності, від не врожайності, від нещастя, уроків та інших чар зловмисних людей. Розміщення вишивки було не випадковим. Наприклад, в одязі орнамент розташовувався там, де відкривався доступ до тіла, а саме — в низах рукавів, на горловині або комірі, Подолі або подолах одягу. Кожен колір несе своє значення, кожна фігура у вишивці несе своє значення, свою ауру, свою енергетику. Вишивали головні убори — очіпки, намітки, хустини, а також сорочки, кожухи, свитки, корсетки, кептарі, спідниці, рушники, скатертини тощо. Вишивальними матеріалами були тканини домашнього і фабричного виготовлення (вовняні, льняні, полотняні, перкаль, коленкор, батист, китайка, шовк, кумач тощо). Для гаптування використовували ручно-прядені і фабричні нитки: заполоч, біль, гарус, шовк та інші; металічні золоті й срібні нитки, корали, перли, коштовне каміння, бісер; металеві пластинки — лелітки, ґудзики, намистинки, блискітки, сап'янові стрічки, монети, наволочки, рушники тощо. 

Прядка — предмет народного побуту, знаряддя праці, на якому пряли нитки.

 Елементи українського побуту

Ручна прядка, що складається з вертикальної частини, куди прив'язується кужіль і горизонтальної (донце), де сидить праля. Вертикальна частина складалася з лопаски і шийки (ніжки). Прядку, особливо лопаску, часто прикрашали і розписували. Виділяють два види прядок по конструкції: цільні (робилися з кореня і стовбура берези або ялини) і складові (складалася з двох деталей горизонтальної та вертикальної)

Рубель (ребрак,) — предмет домашнього побуту, який у минулому жінки використовували для прасування  білизни. 

9. Опрацювання матеріалів для проведення екскурсії «Природничий відділ».

У музеї є експозиція лікарських рослин: висушені стебла, листки, корені, суцвіття звіробою, вишні, липи, деревію, ромашки лікарської, суниці, чорниць та ін. Зібраний матеріал  про рослини – символи України. 

Рослини  - символи України.

Наші пращури обожнювали кожне стебельце. За віруваннями обрядові традиції, пов’язані з рослинним світом мали забезпечити здоров’я, добробут сім’ї, плодючість землі та  щастя. Вагомими символами  на Україні  стали – калина,  верба, тополя, барвінок, волошки, вишня, жито, мак, яблуня, мальва, конвалія, лобода та інші рослини.

Рута-м’ята - це символ очищення, дівочості, цнотливості, відвернення злих духів. У Європі набула значення смутку та горя. У народній поезії українців це поширений фольклорний символ. Вінок із рути означав дівування. Зів’яла рута – символ втраченої цноти. Часто рута символізує розлуку, самотність, нерозділене кохання.

Мальва - це символ найдорожчого, любові до рідної землі, до  народу. Не було села, а в ньому хати, де  б не росли під вікнами мальви – прекрасні обереги нашої духовної спадщини. Всім, хто вирушав у далеку  дорогу, ці квіти нагадували – там земля мила, де мати родила!

Конвалія - це символ дівочої чистоти, скромності, весни. У християнстві  ця тендітна квітка це  емблема непорочної Діви Марії і символ пришестя Христа. В українській  народній поезії конвалія символізує пробудження природи, цнотливість, дівочість, скромність.

Барвінок - це символ радісної життєвої сили, вічності, провісника весни та емблема викривальних сил, невмирущої пам’яті, незайманості. Барвінок, як і інші ранні квіти вважали провісником весни. Його блискучо - зелене тверде листя не гине ні влітку від спеки, ні зимою від холоду, морозу і снігу. Він став символом радісної життєвої сили, вічності і був перенесений з лісу в сади біля людських осель. 

Волошка - це символ святості, чистоти, привітності та чемності, хлоп’ячої краси й добра. Волошки - запашна лікувальна трава із синіми квітами, сильним стійким запахом. Колись  селяни розводили їх поблизу своїх осель. Волошки мали широке ритуальне застосування – їх клали за ікони, прикрашали хрести в церквах, святили на Маковія (1 серпня),  на Спаса (6 серпня). На Трійцю із волошок  плели обрядові вінки.  Також вони символізують святість, чистоту, красу коханої.

Калина - це символ вогню, сонця, неперервності життя, роду українців, України, батьківщини, дівочої чистоти й краси, вічної любові, кохання, вірності, гармонії життя та природи, материнства, плодючості, символ нескореності та стійкості, українського козацтва, незрадливої світлої пам’яті, єдності нації, потягу до своїх традицій, звичаїв.

 У зоологічній експозиції розміщені кістки мамонта, черепашки молюсків, зовнішній скелет рака, колекції комах тощо.

Експозиція природничого відділу 

Риби (Pisces) —  група водних хребетних тварин, зазвичай холоднокровних  із вкритим лусками тілом та зябрами, наявними протягом всього життя. Активно рухаються за допомогою плавців (часто видозмінених) або руху всього тіла. Риби поширені як в морських, так і в прісноводних середовищах, від глибоких океанічних западин до гірських струмків. 

Молюски (м'якотілі) – древні мешканці нашої планети – з'явилися близько 450-500 млн. років тому. Серед характерних їх ознак відзначають вапняну черепашку, яка є в більшості молюсків.  Молюски – великий за кількістю видів (130 тис.) тип тварин. Їх предками, судячи з усього, були плоскі черви. Живуть молюски переважно у морях, прісних водоймах, рідше – у вологому наземному середовищі. Розміри тіла дорослих молюсків різних видів значно різняться – і від кількох міліметрів до 20 метрів. Більшість їх – малорухомі тварини, окремі ведуть прикрепленний спосіб життя, і лише головоногі здатні швидко пересуватися реактивним способом.  

Палеозоологія - наука, що вивчає давніх (вимерлих) тварин.

У експозиції геологічній зібрані гірські породи та корисні копалини.

Геологія (від грец. γῆ — земля, і грец. λογος — наука) — комплекс наук про Землю, її історію та процеси, що її створили. 

Предмет геології: речовинний склад земної кори; внутрішня будова земної кори; процеси, що відбуваються в земній корі і на її поверхні; рухи та історія розвитку земної кори; закономірності утворення й поширення корисних копалин.

Геологія — це велика галузь науки. Вона об'єднує велику кількість наук. Але геологія, незважаючи на корінь гео в назві, не обмежується вивченням Землі.

Геологія корисних копалин вивчає типи родовищ, методи їх пошуку і розвідки.

Мінералогія  — розділ геології, що вивчає мінерали, питання їх походження, кваліфікації. Вивченням порід, утворених у процесах, пов'язаних з атмосферою, біосферою та гідросферою Землі, займається літологія. Ці породи не зовсім точно називаються ще осадовими гірськими породами. 

Петрографія  — розділ геології, що вивчає походження гірських порід, утворених при високих температурах і тиску.

Мікроструктурна геологія  — розділ геології, що вивчає деформацію порід на мікрорівні, в масштабі зерен мінералів і агрегатів.

Палеонтологія вивчає древні форми життя і займається описом копалин залишків, а також слідів життєдіяльності організмів.

Стратиграфія  — наука про визначення відносного геологічного віку осадових гірських порід, розчленування товщ порід і кореляції різних геологічних утворень. 

Геохронологія  — розділ геології, що визначає вік порід та мінералів.

10. Опрацювання матеріалів для проведення екскурсії «Геральдика».

Геральдика вивчає герби і входить в число історичних дисциплін. Геральдика дає точне визначення того, що можна нанести на герб держави або фамільний герб, пояснюючи значення того чи іншого символу.

Кожен колір в геральдиці несе певну інформацію. Розділяються кольори на емалі (або тинктури), хутра і метали, всього використовується сім основних кольорів: п'ять з яких — емалі і два — металу. 

Що означають кольори в геральдиці: 

Золото — знатність, багатство і могутність, віру, милосердя, справедливість і смиренність. 

Срібло — відвертість, благородство, невинність, чистоту і правдивість. 

Червоний — хоробрість, любов , мужність, пролиту в боротьбі кров. 

Лазур — великодушність, бездоганність, вірність, чесність, небо. 

Зелень — достаток, надію, радість, свободу, лугову траву. 

Пурпур — благочестя, щедрість, поміркованість, верховне панування. 

Чорний — обережність, постійність, мудрість, печаль і жалобу.

Займалися цією наукою спеціальні глашатаї - церемоніймейстер – розпорядники турнірів, називалися вони герольдам. В їх обов’язки входило стежити за дотриманням турнірних правил і оголошувати імена учасників. Коли лицар виїжджав на ристалище, він сурмив у ріг, а герольд проголошував його ім’я – і описував герб. Тому-то герольди знали про герби все, а історична дисципліна, що вивчає герби, називається геральдикою.  З’явившись як привілей знатних сеньйорів, герби скоро поширилися за межі шляхетного стану – і навіть перестали бути особистими знаками. До кінця XII століття з’являються перші герби міст. З початку XIII в. гербами обзаводяться представники духовного стану, пізніше – імениті городяни, з 1240 р. з’являються герби ремісничих цехів, а у Фландрії, Англії і Нормандії гербами обзаводяться навіть селяни. Герби стають такою невід’ємною частиною середньовічного життя, що всерйоз представляються герби короля Артура, Олександра Македонського і навіть  Адама і Ісуса Христа. 

 Оскільки герби народилися із знаків на лицарських щитах, то й основу герба становить щит. Гербові щити мають різну форму. Щит міг ділитися на кілька частин – і такий розподіл має особливі назви в геральдичної термінології: вертикальна лінія посередині щита – «розсічений», горизонтальна посередині – «пересічене», лінія з кутка в куток називається «скошеними» (яке може бути вправо або вліво), різні елементи поділу могли і поєднуватися. 

11. Опрацювання матеріалів для проведення екскурсії «Нумізматика».

Нумізматика (від лат. numisma, грец. nómisma — монета) — історична дисципліна, що вивчає старовинні монети та медалі як джерело історичних, економічних, політичних і культурних знань, а також історію грошового обігу та монетного виробництва. Також слово нумізматика використовується на позначення різновиду колекціонування.

Термін «нумізматика» почав використовуватися в Середні віки як назва науки про монети. Об'єктом вивчення нумізматики є також бони (таким чином, боністика як наука є підрозділом нумізматики). Монети вивчаються нумізматикою в різних аспектах — мистецькому, економічному, політичному тощо.

Нумізматика має багатовіковий шлях розвитку та бере свій початок від звичайного колекціонування монет. Більшість сучасників відносять початок нумізматики — як звичайного колекціонування монет — до доби Відродження, хоч існують припущення про збирання монетних колекцій ще в Стародавньому Римі. У XIV–XVI століттях з'являється значна кількість нумізматичних збірок, створюються основні принципи і форми нумізматичного колекціонування. Монетні збірки починають комплектуватися за тематичним і хронологічним принципами. Виділяється окремий напрям нумізматичного колекціонування — збирання та вивчення медалей. Колекції монет збирають не тільки можновладці, а й представники культури і мистецтва.

Серед найвідоміших колекціонерів цієї доби можна назвати папу римського Павла II (1464–1471 роки), італійських гуманістів Франческо Петрарку (1304–1374 роки) і Джованні Бокаччо (1313–1375 роки), Еразма Ротердамського (1469–1536 роки) та інших. У середині XVI століття в Європі вже налічувалося близько 1000 нумізматичних збірок. Виникають перші інвентарні описи колекцій.

До кінця XVI століття абсолютна більшість вчених-нумізматів обмежується дослідженням античного періоду, і лише на межі XVI–XVII століть з'являються праці з нумізматики доби Середньовіччя.

Із розвитком абсолютизму в багатьох столицях європейських держав виникають мюнцкабінети, які вважаються необхідною частиною придворного музею чи королівської бібліотеки. Серед найбільших нумізматичних збірок і відповідно наукових центрів Європи XVII–XVIII століть виділяються:

Імператорський мюнцкабінет (спеціальні сховища)  у Відні, який веде свій початок від збірки королів — Габсбургів: Фрідріха III (1440–1493 роки), Максиміліана I (1493–1519 роки) та Фердинанда І (1556–1564 роки).

Кабінет медалей Національної бібліотеки в Парижі, започаткований з колекцій багатьох французьких королів, збірки Людовика XIV (1643–1715 роки).

Королівський мюнцкабінет у Берліні, збірку якого започаткували колекції бранденбурзьких курфюрстів XVI–XVII століть.

Британський музей у Лондоні, сформований на основі дарувань та купівель колекцій різних осіб.

Ермітаж у Санкт-Петербурзі, заснований Катериною II (1762–1796 роки).

Засновником нумізматики як науки традиційно вважається директор Імператорського мюнцкабінету у Відні Йозеф Іларіум Екгель (1737–1798 роки), який написав восьмитомну працю «Учення про стародавні монети», Відень, 1792–1798 роки, що досі не втратила своєї наукової ваги. Він започаткував систематизацію античних монет на основі історико-географічного принципу, розподіливши монети в хронологічному порядку. Цим дослідником були закладені основні принципи опису монет: метал, вагова система, типологія і техніка виробництва.

Перші лекції з нумізматики були прочитані у XVIII столітті в університетах міста Галле (Німеччина) та міста Упсала (Швеція). У XIX столітті нумізматика стає університетською дисципліною. 

У багатьох країнах Європи виникають нумізматичні товариства: в 1836 році засновується Королівське нумізматичне товариство в Лондоні, в 1841 — Бельгійське королівське нумізматичне товариство, у 1843 — Нумізматичне товариство в Берліні тощо.

Найстарша і найбільш широка група в нумізматиці — давньогрецькі монети.

Основні етапи розвитку нумізматики.

Донауковий (ілюстративний) етап — період до кінця XVII століття.

Класифікаційно-описовий етап — період від кінця XVII століття до кінця XIX століття. У цей період головними завданнями для себе дослідники вважали визначення, атрибуцію і опис монет.

Етап системного вивчення нумізматичного матеріалу — період від межі XIX–XX століть і до нині. Перед дослідниками стоять завдання комплексного дослідження певних груп монет і скарбів, монетних знахідок однієї археологічної пам'ятки, однієї території чи одного періоду.

Нумізматика вивчає історію монетного карбування та грошового обігу за монетами, грошовими злитками, та іншими пам'ятниками (монетними штемпелями, документацією). Вивчення монети як засобу грошового обігу, державного документа, виробу ремесла та мистецтва епіграфічного джерела відбувається у тісному зв'язку з використанням інших історичних джерел — писемних та археологічних.

12. Опрацювання матеріалів для проведення екскурсії  «Букіністика»

Букініст (фр. Bouquiniste від фр. Bouquin «стара книга») — торговець книгами, що були в ужитку, а також рідкісними чи старовинними; в т.ч. і торгове підприємство.

Від слова букініст утворюються слово букіністика та словосполучення букіністична книга (також букіністична книгарня, букіністичний магазин), що відповідно є синонімічними, і в цілому можуть означати сукупність старих (вживаних) книг і галузь (також місця) книготоргівлі цими книжками, більшою мірою під останнє визначення підпадає саме букіністика, як торгівля, обмін (іноді збирання і колекціонування — тоді у значенні різновиду хоббі) букіністичних книжок.

Значення терміну букіністична книжка, не уточнюючи років видання, тобто в тому, що це саме уживана раніше книжка (та, яка була у користуванні, яку вже читали) в цілому збігається з англомовним поняттям usedbook. Варто додати, що у поняття букіністики як букіністичної продукції в сучасній розмовній мові (попри чітке фіксування в мові оригіналу фр. Bouquin «стара книга») входять не лише книжки, а й періодика, при чому у своєму широкому значенні, тобто як усі видання книжкового і журнального формату (бюлетні, наукові записки, щорічники, зведення тощо), що постійно виходять, з науковими, інформатично-статистичними цілями тощо, так і всі часописи і навіть газети, що обіймають сучасне поняття друковані ЗМІ; також до букіністики відносять ін. друковану продукцію (листівки, поштівки, календарі), а подеколи навіть ще ширше — усю продукцію — носії інформації, тобто наприклад, також і грамплатівки.

Під словом букініст можна розуміти торговця (або рідше обмінювача) букіністичними книжками. Це може бути як приватна особа, так і організація (торгівельне підприємство). Відповідно, букіністична книгарня — місце (торгівельне підприємство), де продаються букіністичні книжки.

Перші букіністи виникли у Франції ще в XVI ст., де торгівці жваво почали торгівлю книжками, що були на той час неабияким скарбом. Особливо уславились Паризькі букіністи, що торгують книжками здавна і дотепер у самому центрі міста на набережній річки Сени. Вже 1649 року були запроваджені спеціальні правила й обладнані етажерки для розкладання книжок на паризькому Новому мосту (PontNeuf).

Книга у світі тривалий час не знала взагалі поділу на букіністичну й небукіністичну. Лише з XIX ст. зі збільшенням книжкового виробництва й відносним збільшенням доступності книжок, чітко виокремили стародруки і сучасну книжкову продукцію.

У 2-й пол. ХХ ст. у радянський час до книги, в т.ч. і букіністики, було двояке ставлення — з одного боку, радянські люди проголошувались «нацією, яка найбільше читає», і тому всі книжки, в т.ч. і старі, були в значній пошані, з іншого боку, книга як і будь-який промисловий виріб, була товаром, тому чітко розділялись поняття нової книжкової продукції (нею торгували у книгарнях), і букіністичної, яка була представлена у спеціально створеній, доволі широкій, мережі букіністів (подеколи у відділах букіністики звичайних книгарень). Саме відтоді походить розподіл усіх книжок на категорії за часом видання (в т.ч. і визначення понять «букіністика, букіністична книжка»), що став загально відомим:

·         нова книжкова продукція — тобто сучасні книжки, що не були у вжитку;

·         букіністична книга — під нею розуміються всі книжки, що були видані після Жовтневої революції 1917 року, і дотепер, в т.ч. і сучасні книжки, які були в ужитку (тобто державні).

·         антикварна книга — книжки, видані до 1917 року. За СРСР вони дуже обмежено (фактично нелегально) були представлені в антикварних магазинах, адже тогувати ними було заборонено.

Отже, ширше, букіністичними книжками є взагалі всі вживані книжки (тобто ті, що раніше читалися).

З розвитком інтернет-технологій і, зокрема, інтернет-торгівлі, все частіше книжки, в першу чергу, букіністичні, стають об'єктом інтернет-торгів і пропозицій.

Букіністика в Україні.

За УРСР в 1960—80-ті рр. в українських містах функціонували букіністи, наприклад, наприкінці 1980-х в Києві їх було близько двох десятків. Не в останню чергу це пояснювалось умовами дефіциту за СРСР, коли цікаві й популярні видання (а книжка в радянський час була предметом престижу) нерідко не з'являлись у підприємствах книготоргу, а відразу потрапляли в букіністи, де ціни на них були зазвичай дещо вищими.

З розпадом СРСР й економічними негараздами 1990-х інтерес до книги, в т.ч. і букіністичної, як і в цілому до культури, різко знизився. Букіністичні (вживані) книги продавались масово заради прожиття. В цей же час переважна більшість букіністів, як і книгарень, припинили своє існування. В Києві на 2008 рік функціонують трохи більше півдесятка букіністів.

Значним книготорговим підприємством, у т.ч. з широким вибором букіністичних книг, з 2-ї пол. 1990-х рр. став книжковий ринок «Петрівка» (біля однойменної станції Київського метро), де на окраїні офіційного ринку і поза ним розгорнуті справжні звалища букіністичних (а нерідко й антикварних) видань (народна назва «Поле чудес»), що ними торгують як приватні підприємці, так і фізичні особи.

В інших містах України останні букіністичні книгарні закрилися вже наприкінці 1990 — на поч. 2000-х рр. (наприклад, у Севастополі, Полтаві тощо); є й приємні винятки — в деяких містах функціонують старі і навіть відкрилися нові букіністи (Одеса, Суми, Кіровоград тощо); ще в ряді українських міст працюють або букіністичні книгарні, або звалища приватних продавців старих книжок на міських книжкових ринках (Донецьк, Дніпропетровськ, Сімферополь), а у Львові відомим місцем купівлі-продажу букіністичних книжок і предметів старовини вже не перше десятиліття є ділянка біля пам'ятника Івану Федорову в історичній частині міста.

Існують також спеціальні реставраційно-палітурні майстерні, які займаються «лікуванням» пошкоджених книжок, зміною палітурки, які виконують роботи з використанням коштовних матеріалів та старовинних методів ручної роботи.

Список використаної літератури

1. Бабенко О. Короткий словник музейних термінів. – Кіровоград, 2001

2.      Буланый И.Т., Явтушенко И.Г. Музеи на общественных началах. – М., 1985

3.      Ващенко  Г. Загальні методи навчання. К., 2001

4.      Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис: в 2 т. – К., 1991

5.      Ганнусенко Н.І., Ляпін О.В., Майцекін Т.І. та інш. Шкільні музеї. – К., 1991

6.      Ганнусенко Н., Омельченко Ю. Зміст і форми роботи краєзнавчих музеїв навчальних закладів у сучасних умовах. – К., 1992

7.       Ганнусенко Н., Омельченко Ю. Учбовий план і програма курсу «Методика музейної роботи в школі». – К., 1990

8.       Ганнусенко Н.І. Проектування шкільної музейної експозиції. Залучення учнівської молоді до вивчення і збереження пам’яток історії та культури рідного краю. – К., 1990

9.       Гриценко М.С. Нариси з історії школи в українській РСР. – К., 1966.

10.  Дьякова Р. А., Емельянов Б. В., Пасечный П. С. Основы экскурсоведения.— М.: Просвещение, 1985.

11.  Єлькін Г., Гризько З. Шкільні музеї. – М., 1972

12.  Емельянов Б. В. Методика подготовки и проведения экскурсий.—М.: ЦРНБ «Турист», 1980.

13.  Коломієць І.К. Коли оживає історія. - К., 1990

14.  Костриця М., Обозний В. Шкільна краєзнавчо-туристична робота. – К., 1995

15.  Кравець В.П. Історія української школи і педагогіки. – Тернопіль, 1994. 

16.  Левикін К., Хербст В. Музеєзнавство. – М., 1988

17.  Мезенцева Г. Музеєзнавство. – К., 1991

18.  Омельченко Ю. Шкільні музеї. – К., 1981

19.  Орієнтовні навчальні програми туристсько-краєзнавчих об’єднань учнівської молоді. – К., 1996

20.  Пасечный П. С., Емельянов Б. В. Экскурсия.— М.: Знание, 1972.

21.  Строїв К.Ф. Краеведение. – М., 1987

22.  Строїв К.Ф. Школьный краэведческий музей – краеведение. – М., 1974

                         Програма гуртка « Рослини – цілителі».

                                                Пояснювальна записка.

          З року в рік зростає інтерес до проблем раціонального використання рослинних ресурсів. І це природньо, оскільки фітотерапія відкриває нові шляхи для ефективних засобів зміцнення здоров`я та профілактики різноманітних захворювань.

          Навколо нас величезна кількість ліків, зосереджена в листках, квітках, коренях, корі різних рослин. Лікування рослинами називають народною медициною – фітотерапією. Наші мудрі травознавці – носії незнищимого українського духу, добра, милосердя ще з стародавніх часів ідуть до людей, а люди йдуть до них. Народна медицина відроджується. Лікарська народна творчість – це безупинна течія культури нашого народу, яку треба по краплині воскрешати, доповнювати новими дослідженнями.

           Значний інтерес викликають в учнів питання історії застосування, місць зростання рослин – цілителів, заготівлі і збереження лікарських рослин, а також вивчення їх лікувальних властивостей, протипоказань при застосуванні,

           Програма має на меті досягнення таких навчальних і виховних цілей:

-  ознайомити учнів з історією використання рослин – цілителів;

-  вказати на значення лікарських рослин;

-  розглянути як правильно заготовляти, зберігати лікарські рослини.

-  розглянути протипоказання до їх застосування;

- виховувати почуття дружби, волелюбності, милосердя, співчуття до хворих; любов до природи, бережливе до неї відношення;

-  довести необхідність раціонального використання лікарської сировини.

- створити виставку «Рослини – цілителі».

                                            Навчально-тематичний план  

№з/п	Назва розділу та теми	Кількість годин
		разом	теоретичні	практичні
1.	Вступне заняття	4	1	3
2.	Історичні відомості про застосування лікарських рослин	3	2	1
3.	Лікувальне значення рослин	4	1	3
4.	Рослини в косметиці	4	2	2
5.	Медичне застосування лікарських рослин	4	2	2
6.	Фітотерапія при променевих захворюваннях	3	1	2
7.	Правила збору і зберігання лікарських рослин	4	1	3
8.	Протипоказання при застосуванні лікарських рослин	1	1	—
9.	Лікарські рослини -  символи України	3	1	2
10.	Підсумкове заняття	2	1	1
	Всього	32	13	19

          Закон України « Про позашкільну освіту» передбачає розвиток позашкільної освіти шляхом розгортання широкої мережі гуртків, клубів за інтересами, творчих об`єднань.

          Дана програма роботи гуртка « Рослини – цілителі» складена для роботи з учнівською молоддю. На її реалізацію відведено 32 години, з них 13 годин  на теоретичні заняття і 19 годин на практичні заняття.

                                           Зміст програми.

          1. Вступне заняття.(4 год.)

           Ознайомлення з програмою гуртка. Завдання гуртка. Правила поведінки в природі. Техніка безпеки під час екскурсій та роботи  в кабінеті. Фітотерапія – лікування лікарськими рослинами. Значення лікарських рослин.

            Практичні заняття. Екскурсія в природу з метою ознайомлення з різними видами дикоростучих лікарських рослин; вивчення  і збір експонатів експозиції – виставки лікарських рослин.

          2.Історичні відомості про застосування лікарських рослин. (3 год.)          

             Зародження фітотерапії. Використання лікарських рослин стародавніми лікарями Індії, Китаю, Греції, Риму. Застосування лікарських рослин  в Україні.

            Практичне заняття. Огляд необхідної літератури.

            3. Лікувальне значення рослин. (4 год.)

           Фармакологічно активні рослинні сполуки, діючі речовини, вітаміни. Дикоростучі рослини – джерело вітамінів.

             Практичні заняття. Екскурсія в природу з метою дослідження місць зростання найбільш вітамінозних рослин.  Екскурсія до аптеки з метою  вивчення застосування лікарських рослин в традиційній медицині, огляд складу лікарських засобів.

             4. Рослини в косметиці.  ( 4 год. )

              Використання лікарських рослин для догляду за різними частинами тіла, за волоссям. Рослинні екстракти.

             Практичні заняття. Підбір рослин, які використовуються в косметології. Екскурсія в салон краси ( як правильно доглядати за шкірою , які рослини допоможуть залишити « живим» волосся і нададуть об`єму зачісці ).

             5. Медичне застосування рослин – цілителів. ( 4 год.)

              Загальний огляд захворювань різних органів і систем організму людини, використання лікарських рослин для їх лікування. Поняття про настої, відвари, сиропи, напари, чаї. Збір « Бабусиних рецептів».

              Практичні заняття. Короткий опис лікувальних властивостей лікарських рослин околиць села Хорошів; екскурсія до аптеки з метою  ознайомлення з різноманітними лікарськими формами.                                                                       

               6. Фітотерапія при променевих захворюваннях. (3 год.)

               Радіаційні ураження. Виведення радіоактивних речовин з організму. Лікування і профілактика променевих уражень та захворювань, що викликані іонізуючим опроміненням.

               Практичне заняття.  Ознайомлення з переліком рослин для лікування і профілактики променевих  уражень.

             

               7. Правила збору і зберігання лікарської сировини. ( 4 год. )

               Лікування різними частинами рослин, правила їх збирання та зберігання.

              Практичні заняття. Екскурсія в природу з метою заготівлі лікарської сировини, висушування рослин, доповнення експозиції лікарських рослин, підготовка лекції по даній експозиції.

            

                8.Протипоказання  при застосуванні лікарських рослин. ( 1год.)

               Наявність в лікарських рослинах отруйних речовин, поняття про дозування, наслідки передозування, зовнішнє і внутрішнє застосування лікарських форм, самолікування і його наслідки, особливості лікування дітей.

              

               9. Лікарські рослини – символи України. (3год).

               Особлива шана і популярність окремих рослин, які мають лікувальні властивості і є символами  держави, дівочої краси, чоловічої мужності тощо. Народні звичаї та обряди, легенди і перекази, вірші , приказки, прислів`я .

               Практичні заняття.  Збір матеріалу,  розробка сценарію святкового заходу «Обереги душі моєї». 

            

               10. Підсумкове заняття. (2 год.)

            Підведення підсумків роботи гуртка. Проведення відкритого святкового заходу « Обереги душі моєї».

                    

                                  Прогнозований результат.

            У ході реалізації програми гуртка учні осягнуть значний обсяг теоретичних знань та практичних умінь і навичок. Після закінчення курсу гуртківець має знати:

-  історію застосування лікарських  рослин;

-  значення лікарських рослин як лікувальних та профілактичних засобів;

-  цілющі властивості рослин;

-  місця зростання і збору на околицях рідного міста;

-  про лікарські форми ;

-  протипоказання в застосуванні лікарських рослин;

-  про застосування лікарських рослин при різноманітних захворюваннях та радіаційних ураженнях;

-  про рослини – символи.

            

                 Гуртківці повинні вміти:

-  розрізняти рослини в природі;

-  збирати і засушувати лікарську сировину;

- провести оглядову екскурсію виставки  «Рослини – цілителі».

___________________________________________________________________

Учителю, звеличую ім’я твоє

Ранок понеділка… Як тяжко… Ледве просинаєшся… Запізнюєшся в школу. Пробігаючи, чуєш, як заливається дзвінок. Про себе, проклинаючи все на світі, вбігаєш у клас… Очі біля рідної парти, де бажала б, щоб опинилося тіло. Але грізний окрик немов наливає свинцю у ноги і ти тихенько лепечеш: «Доброго дня. Вибачте.»

Чи був грізним цей окрик? А не було хіба жартівливого відтінку в ньому, не звучали нотки ніжності? Піднімаєш очі – біля вчителя - предметника стоїть ця низенька жінка, очі поверх окулярів дивляться з докором і водночас так розуміюче, підбадьорююче, куточки губ розтягуються у вибачаючій посмішці…

      Сідаєш за парту, розпочинається урок, але вже так весело й легко в твоєму серці, навколо всі рідні, все звично, як треба.

      І так завжди. Вона проводжає нас на кожний урок – сварить тих, хто запізнився, хто не зробив домашнє завдання, хто ще не прокинувся і тих, що вже засинають, лікує іронією симулянтів і хвалить власників хороших оцінок… А після уроку ми поспішаємо «додому» - в наш 315-ий кабінет – пожалітися «класній мамі», посміятися. Вона не приходить до школи за розкладом своїх занять, а завжди з 8-ми годин ранку до 7-го уроку з нами. Суворий нагляд? Ні, любов до своїх дітей.

      Мені здається, не можна їй давати класу. Вона так прив’язується  до кожної дитини, проводить з ними стільки душевних бесід, приділяє так багато місця у своєму серці, що потім дуже важко з ними розлучатися. Я навіть не знаю наскільки велике серце цієї жінки, що його любові вистачає на всіх…

Ми довго не могли чи просто не хотіли зрозуміти цю ліричну, емоційну натуру. У 5-му бігали жалітися своїй звичній вчительці молодших класів, також батькам на цю вимогливість, дисциплінованість, пунктуальність. Влаштовували бойкоти, придумували заяви… Хіба могли тоді зрозуміти, що вона вчить нас тому головному, що так необхідно в житті…

Йшли роки… Ми любили її все більше… Коли «класна» хворіла, або від’їжджала, ми сумували за її гумором, наглядом, епітетами, якими всіх нагороджувала, і плекали прізвиська, котрі кожному, люблячи, давала…

Але один одному не признавалися у цьому.

Зараз,  оглядаючись назад, розуміємо, скільки вона зробила для нас. А тоді дратували постійні відкриті виховні години, години спілкування, вікторини, тренінги, конкурси. Можливо, від їх великої кількості перестали згодом хвилюватися і трястися, на уроках вели себе просто та відверто. Але скоріш від того, що її очі вселяли в нас впевненість.

«Все наше життя – гра», «Розкіш людського спілкування», «Вирішуємо спільно…» - теми деяких з них. Ні, це не було щось показне, а наша глибоко власна справа та її таємниця. Ми ніколи не знали, що вона готує нам на урок. А вона читала свої вірші, ми співали пісні, говорили один одному компліменти, збирали підписи, проходили тести, виконували вправи в супроводі лукавої посмішки й променистого погляду блакитних очей цієї талановитої жінки.

Поїздки до Почаєва, Львова, Луцька, Києва, Карпат, Чернівців, Кам’янець- Подільського, тематичні дискотеки, походи в ліс… Чи можливо віддати більше, ніж вона для нас? Присвятити більше часу, обділяючи свою сім’ю?

9-й клас для мене був важким роком у моєму житті. Завітало таке щастя, як юнацька депресія. Нічого не хотілося вчити, робити, нікого не хотілося бачити. Книги стали єдиною відрадою та втіхою. Вона, чутливий психолог, допомогла пережити цей тяжкий рік. Не сварила, не лізла з порадами, повчаннями, не дзвонила батькам, а просто часто підходила й, обнімаючи, шепотіла: «Це пройде. Все буде добре!»

У кінці 9-го класу, на вечорі «Велика перерва», влаштованому знову ж таки за її ініціативою для нас, батьків і вчителів, я вперше чітко зрозуміла якою вагомою підтримкою була вона мені не тільки в цьому році, але й весь час, що провели разом. І думаю, не тільки я тоді це зрозуміла. Ставало зрозумілим, що випуск зовсім близько, а попереду доросле життя чекає. І милими та щасливими позначались, відгукнулись в серці роки шкільного життя під керівництвом цієї жінки.

Девізом в 5- ому класі вона запропонувала коротенький вірш:

 «Какое б море неудач,

Какая бы беда не удручала,

Тихонько стисни зуб и не плачь.

Садись за стол и все начни сначала.»

Так, вона ніколи не давала впасти у відчай. Ні при поганих оцінках, ні при нерозділеному коханні, проваленому виступі та інших дрібних невдачах. Коли подивитися її очима, дійсно, всі проблеми здавалися дрібницями.

Вона завжди спілкується з нами на рівних. Не соромлячись, просить пробачення, якщо винна – насварила занадто. Розповідає нам про свої проблеми, просить допомоги, «пліткує»! І це зачаровує…

А уроки з її фаху – біології? Все легко запам’ятовується через міміку її обличчя, жести, через лише їй та нам зрозумілі малюнки на дошці і порівняння з самими незрівнянними речами.

Є ще одна риса, яка приваблює тих, хто спілкується з нею – її емоційність. Завжди мене вражає. Так бурхливо реагувати на все, ночами не спати через наші витівки, пити краплі через нашу неуспішність? А не все одно? Ні, вона живе цим. Школа, клас – найрідніше в її житті.

Одне навіює смуток: чи довго витримає тіло душевні нервові потрясіння?

Бережіть себе, дорога.

На все життя збережу всі ваші слова, ваш погляд у своїй душі. Дякую Богу, що дороги наших життєвих шляхів перетнулися. Дякую вам, Ліліє Дмитрівно, за все!

                                                                  Ксенія Басько, ваша учениця. 

Мамі – вчительці

Ти сильна, стильна і красива,

Талановита, креативна,

Ти незвичайна, особлива,

Сучасна, ініціативна.

Самодостатня і успішна:

Проекти, конкурси, програми,

          Уроки, виховні розкішні…

А я … я просто хочу мами

Попліткувати про кохання,

Пройтись по місту в надвечір’я,

Плекати мрії і бажання,

У небі розглядать сузір’я.

 Я пишаюсь тобою та часом

 Збій дає душевна програма.

           Хочу крикнути кожному класу:

           Це моя, лиш моя це мама!

А у тебе серце без міри,

В ньому кожен може сховатись.

Вчиш надіятись навіть без віри,

Без надії вчиш сподіватись.

Вчиш поставу завжди тримати,

Працювати, проблем не боятись,

На своєму завжди стояти

І невдачам у вічі сміятись.

В твоїм серці любові – до неба

Як любити я в тебе вчуся.

І мені більш нічого не треба.

Ти просто живи, матусю!

                                         Бердаль Владислава, донька.

_______________________________________________________________

У педагогічній діяльності використовую такі інтерактивні технології:

1.      Фронтальні  - такі, що пе­редбачають одночасну спільну роботу всього колективу. Це  обговорення про­блеми у загальному колі (застосовують з іншими технологіями),  «Мікрофон» (надається можливість кожному сказати щось швидко, по черзі, висловити свою думку чи позицію),  незакінчені речення (поєднується з вправою «Мікрофон»), і «Мозковий штурм» (відома інтерактивна технологія колективного обговорен­ня, широко застосовується для прийняття кількох рішень з конкретної про­блеми),  «Навчаючи – вчуся»,  «Ажурна пилка»,  «Case-метод»,  «Дерево рішень».

2.    Кооперативна (групова) навчальна діяльність – це форма органі­зації навчання у малих групах об’єднаних спільною навчальною ме­тою. Кооперативне навчання відкриває можливості співпраці зі своїми ровесниками, дає змогу реалізувати природне прагнення кожної людини до спілкування, сприяє досягненню особистостями вищих результатів засвоєн­ня знань і формування вмінь.  До групового (кооперативного) навчання можна віднести: роботу в парах, ротаційні трійки, «Два-чотири-всі разом», «Карусель», роботу в малих групах, «Акваріум».

Наприклад, Карусель. Ця технологія найефективніша для одночасного залучення всіх учасників до активної роботи з різними партнерами. Її застосовують для обговорення будь - якої гострої проблеми з діаметрально протилежних позицій, для збирання інформації з певної теми, для перевірки обсягу й глибини наявних знань, для розвитку вмінь аргументувати власну позицію.

3.    Навчання у дискусії є важливим засобом пізнавальної діяльності у процесі навчання, оскільки дискусія – широке публічне обговорення спірного питання. Такі технології – досить цікаві для сучасної школи. До них належать «Метод ПРЕС», «Обери позицію», «Зміни позицію», «Дискусія», «Дискусія в стилі телевізійного ток-шоу», «Дебати».

4.    Парне навчання – робота з учителем чи однокласником один на один.

Робота в парах сприяє позитивному ставленню до навчання, розвиває вміння пристосуватися до роботи в групах, підготовлює ґрунт для широкого і ефективного застосування інтерактивних технологій.  Вона дуже ефективна на початкових етапах навчання.  За умов парної роботи всі діти в класі отримують можливість говорити, висловлюватися. Робота в парах дає учням час поміркувати, обмінятись ідеями з партнером і лише потім озвучувати свої думки перед класом. Вона розвиває навички спілкування, вміння висловлюватися, критично мислити, переконувати, вести дискусію. Під час роботи в парах можна швидко виконати вправи, які за інших умов потребують багато часу.
____________________________________________________